Про парадокси, глобальні виклики і непорожні абстракції

Поділитися
Про парадокси, глобальні виклики і непорожні абстракції © depositphotos / tai11
Присвячується 100-річчю НАН України.

В академічній науці точаться нескінченні розмови про необхідність пошуку нових теоретичних підходів, які допоможуть піднести розвиток суспільних відносин в Україні на сучасний рівень, посприяють розвитку економіки, подоланню корупції, вирішенню інших проблем новітнього періоду. Втім, готові рішення вже існують, але залишаються незатребуваними.

У DT.UA опубліковано статтю член-кореспондента НАН України Андрія Гриценка "Немає нічого більш практичного за хорошу теорію" (№31 від 23 серпня 2018 року), в якій ідеться про те, що економічна теорія на сучасному етапі світового розвитку переживає не найкращі часи. Вона не може відтворити в мисленні сучасні реалії, виявити закономірності їхнього розвитку. Дати цілісну картину економічної дійсності, а отже, і виробити надійні інструменти впливу на неї. Автор говорить про необхідність розробки теорії, здатної знайти адекватні відповіді на виклики часу. Україна є однією з найгірших у світі за економічною динамікою, і якщо існуюча тенденція триватиме, колапс економіки стане неминучим.

І тут читача охоплює сум. Чого можна очікувати, якщо чотири роки поспіль, після кардинальної зміни політичного і економічного вектора розвитку країни, у вищих академічних колах ідеться про нездатність теорії відтворити в мисленні сучасні реалії. Адже для того, щоб напрацювати нову теорію, потрібен час. А чи є він у нас?

Виникає не менш серйозне запитання: де була раніше наука? Осторонь спостерігала за процесами, що відбуваються у світі, в які як у жорна втягує Україну, чекаючи, коли від неї залишаться ріжки та ніжки; тоді на основі логіко-історичного методу можливо буде виробити теорію? Та, мабуть, таки ні. Мабуть, таки можна пошкребти по засіках НАН України й спекти здатного до самовиживання колобка, який з печі знає про хитрощі лисички і зможе навіть від неї утекти. То чому ж цього не робиться?

Дійсно, на очах картина світу розсипається і створюється нова, поки що неприглядна. У цьому процесі окремі фрагменти стають більш яскравими, нерідко навіть занадто, інші взагалі зникають з поля зору, з'являються нові. Не випадково держави починають застосовувати цілком протилежні теоретичним рекомендаціям заходи з порятунку своїх економік, і поки що це їм певною мірою вдається. Значить, у них ще є час на створення теорії, життєздатної в умовах сучасності. В України ж його незрівнянно обмаль.

Тим не менш, замість пошуку кардинальних способів подолання кризи, в Україні відбуваються суперечливі процеси. "З одного боку, теоретично освоюються нові способи мислення, які активно розвивалися і розвиваються на Заході. З іншого - губляться цілі шари теоретичної культури, пов'язані із системним логіко-історичним мисленням", - справедливо констатує А.Гриценко. Та хіба не зрозуміло, що ми не можемо чекати теоретичного осмислення нових способів мислення на Заході, щоб освоїти потім їх досвід, ми просто мусимо бігти "попереду паровоза", шукаючи шляхи виходу із кризи, аби просто вижити.

Нова нетрадиційна політика створює нові протиріччя, й вони накопичуються досить стрімко. Ще трохи і за законом "заперечення заперечення" маятник історії хитнеться назад. Але не факт, що видихнуть із полегшенням мейнстримівські економісти, які оголошують ненормальну нормальність сучасного періоду тимчасовим явищем і прогнозують, що скоро все стане на свої місця і піде, як і раніше.

Того, що було раніше, вже не буде, як в одну річку двічі не увійти. Постмодерн - це явище, яке неможливо зупинити. Його можна приборкати, спрямувати у конструктивне русло, але не зупинити. В іншому разі він рознесе економічну реальність вщент, те саме станеться з будь-якою іншою соціальною реальністю, починаючи з правової. Отже, розвиток теорії залишається нагальною потребою. При цьому не так, щоб витерти ластиком сліди розрухи й намалювати на цьому місці ідеальну картину світу (порожні абстракції). Теорія повинна мати міждисциплінарне значення, більш того, виходити на рівень ідеології, бути втіленням національної ідеї.

Така теорія є. Чи не єдина з тих, які не можуть проштовхатися крізь товщу безглуздого опору всьому новому в фундаментальних підходах. Правова інституційна теорія, обґрунтована на стику західного правового інституціоналізму й інституційної економічної теорії, досить революційна, адекватна сучасності, дивним чином забезпечує перехід від ієрархічних підходів у економіко-правовому регулюванні до мережевих. На попередніх етапах адекватний сучасності інституціональний підхід активно розроблявся економістами, та був мало освоєний правниками. Можливо, тому і буксує подальший розвиток економічної теорії, що правова розвивається відстаючими темпами.

Сьогодні актуальні як ніколи питання наукового діалогу з країнами ЄС. У нас здійснювалися відповідні дослідження задовго до подій 2014 року. Адаптована до сучасних умов України й історичних викликів вітчизняна правова інституційна теорія обґрунтовувалася у процесі багаторічних досліджень способів відтворення споконвічної християнської традиції у праві, що дозволило сформувати новий науковий підхід. На завершальній стадії вона дивним чином зустрілася із західним правовим інституціоналізмом, частково співпадає, а частково доповнює і розвиває його, зберігаючи свою унікальність. На запит Торгово-промислової палати України Гамбурзька торгова палата підтвердила, що теоретичні розробки на основі правового інституціонального підходу становлять інтерес як такі, що розвивають в умовах України правовий інституціоналізм, який використовується в країнах ЄС.

У загальних рисах вітчизняна правова інституційна теорія передбачає сходження від юридичного позитивізму (нормативізму) до правового інституціоналізму, ставить у центр права не закон, а передбачені Конституцією України та міжнародними документами права і свободи людини і громадянина, які у сутності в їх збалансованому вигляді і складають право. Переломним має стати практичне напрацювання організаційних механізмів такого збалансування, бо правове підґрунтя вже існує. Метод балансу інтересів спирається на норми Конституції України, які є нормами прямої дії: стаття 22 передбачає, що права і свободи людини і громадянина не є вичерпними, а стаття 23 фактично гарантує баланс інтересів, встановлюючи, що право одного закінчується там, де починається право іншого. Практика цього не хоче бачити в упор, не дістає адекватної теорії (немає нічого більш практичного, ніж хороша теорія), й потрібен організаційний поштовх для її широкого впровадження. Незважаючи на наявність конституційних норм, теорія і право ще не вирвалися з лещат юридичного позитивізму. Новітні ж розробки ігноруються, парадокс, через їхню новизну та відсутність усталеного правозастосування.

У минулому столітті розвиток права рухала суперечка між цивілістами і господарниками, досить динамічно розвивалися цивілістична і господарсько-правова наука, чинячи взаємокорисний вплив одна на одну. Нині він міг би перерости у суперечку нормативістів і правових інституціоналістів, де могли би знайти себе і цивілісти, і господарники, дивним чином опинившись по один бік барикад, аби на те добра воля науковців-дослідників. Однак наукова громадськість мовчить. Мовчання ж не завжди золото. Можлива критика, дискусія, суперечка - як паливо для наукового розвитку. Без цього не буває живого струмка у науці й тим більше повноводної ріки. Формальне ж обговорення фундаментальних проблем не краще за його відсутність.

Сьогодні господарсько-правова наука, як і економічна, здебільшого крокує шляхом "функціональних підходів",шляхом екстенсивного розвитку (в ширину, а не в глибину), а отже, туди, де губляться "цілі шари теоретичної культури". Бо хто не йде вперед, той іде назад. Тому незрозуміла байдужість господарників до запропонованої в 2011 році правової інституційної теорії, яка тримається на очах виключно завдяки відчайдушним зусиллям її розробника. Розроблена під наглядом метрів у галузі економіко-правових досліджень правова інституційна теорія тоді ще випереджала свій час. Та нині розбуркати громадянське суспільство, підштовхнути Україну на рух суспільно корисним теоретично обґрунтованим шляхом - чи не завдання для кожного науковця. Адже увага до економіко-правової теорії, її випереджуючий розвиток - необхідні умови успішного подолання пасток турбулентного періоду.

Найтяжче випробування для свободи наукової творчості - це коли спроба мовити слово в науці перетворюється на "голос волаючого в пустелі" чи, ще гірше, на дискримінацію. Сьогодні "тремпель під піджаком" настільки дошкуляє деяким посадовцям, що над долею "його виробника" нависла велика жирна крапка. Можливо, стане у нагоді перспективна рекомендація для НАНУ створити лабораторію (цільовий творчий колектив) під державне фінансування для розвитку правової інституційної теорії, й головне, щоб забезпечувати науковий супровід її впровадження у практику вже сьогодні. Бо для того, аби штовхнути потяга і він покотився по рейках, потрібно докласти чималих зусиль, на голому ентузіазмі далеко не заїдеш - забракне здоров'я.

Поділитися
Помітили помилку?

Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter або Надіслати помилку

Додати коментар
Всього коментарів: 0
Текст містить неприпустимі символи
Залишилось символів: 2000
Будь ласка, виберіть один або кілька пунктів (до 3 шт.), які на Вашу думку визначає цей коментар.
Будь ласка, виберіть один або більше пунктів
Нецензурна лексика, лайка Флуд Порушення дійсного законодвства України Образа учасників дискусії Реклама Розпалювання ворожнечі Ознаки троллінгу й провокації Інша причина Відміна Надіслати скаргу ОК
Залишайтесь в курсі останніх подій!
Підписуйтесь на наш канал у Telegram
Стежити у Телеграмі