Шість куль у лоб українській економіці. Здобутки влади - Макрорівень - dt.ua

Шість куль у лоб українській економіці. Здобутки влади

11 грудня, 2015, 23:02 Роздрукувати Випуск №48, 11 грудня-18 грудня

Сьогодні для всіх, крім хіба що МВФ, ЄС і США, очевидно: нова влада в Україні і реформи — несумісні явища. Можу заявити ще категоричніше: усі українські уряди й реформи були несумісними.

 

Сьогодні для всіх, крім хіба що МВФ, ЄС і США, очевидно: нова влада в Україні і реформи — несумісні явища. 

Можу заявити ще категоричніше: усі українські уряди й реформи були несумісними (може, за винятком прем'єрства В.Ющенко, коли віце-прем'єром була Ю.Тимошенко). Якщо ці уряди й приймали якісь раціональні рішення, то лише під тиском МВФ і Світового банку. Але й цього тиску було замало. У результаті, якщо світовий ВВП з 1990-го по 2013 р. зріс більш як удвічі, то в України — знизився на 30%! За результатами поточного року є підстави очікувати спаду цього показника порівняно з 1990-м уже на 40%.

Тому варто зосередитися на глобальних проблемах (помилках) України, які блокують економічний розвиток і реформи. Почнімо з українського суспільства і його свідомого ядра — виборців. Їхня головна проблема полягає в тому, що вони все ще сподіваються, нібито президенти, міністри і депутати йдуть у владу для того, аби поліпшити життя людей. Це — помилка! Вони йдуть у владу, щоб зробити кращим винятково власне життя чи життя своїх спонсорів, — це має стати аксіомою для народу не лише України, а й багатьох інших країн, що розвиваються.

Минуло майже два роки з моменту перемоги Майдану. Отже, настав час і нинішнім прем'єр-міністру та голові НБУ звітувати перед українським народом і бізнесом про свої досягнення й помилки. Не буду детально аналізувати і навіть перелічувати всі "здобутки" економічного блоку влади (Мінекономіки, Мінфіну та НБУ), вони для всіх очевидні. Лише зазначу таке: у 2014 р. падіння ВВП становило 6,8%, реальних доходів українців — 8,4, курсу гривні — 97 і зростання цін — 24,9%. Наполовину таке падіння минулого року можна і потрібно списати на Путіна і Януковича. Але 2015-го очікуване падіння ВВП — 11%, реальних доходів — на 25, курсу гривні — на 52 і зростання цін — на 46% є виключно заслугою економічного блоку уряду і НБУ.

Причому вклад НБУ в падіння економіки, за моєю оцінкою, становить десь 70%, а КМУ — 30. Останні дії НБУ — подовжити на три місяці валютні обмеження, а уряду — запровадити "податкову реформу", свідчать про посилення адміністративно-податкового тиску на українську економіку. Якщо раніше під цей тиск підпадали в основному експортери й імпортери (падіння в 2015 р. буде 30–40%), то після "податкової реформи" уряду тиск пошириться і на нові категорії української економіки — малий і середній бізнес, сільськогосподарських виробників, а також на підприємства, які займаються інноваціями та технічним переозброєнням, проводять реконструкцію та нове будівництво. Отже, помилки влади стають дедалі більш загрозливими для українського суспільства.

Помилки уряду

Почну їх аналіз з уряду. Головною проблемою Кабміну є його склад, який формувався за партійно-кумівськими критеріями. Там майже немає професіоналів і ідеалістів. Без них реформи й очищення влади від корупції неможливі. Розв'язання проблеми полягає у зміні критерію для формування уряду. На такі посади, як міністри закордонних справ, фінансів та економіки, а також голова НБУ, має вибирати і звільняти парламент за спеціальною процедурою: у ВР повинні заслуховувати не менш як трьох кандидатів на посаду і між ними проводити рейтингове голосування. Також необхідно встановити спеціальні вимоги для цих міністрів: освіта, професійний досвід, публікації, думка експертів, у тому числі іноземних, тощо.

У бюджетній сфері принциповою помилкою уряду Яценюка є те, що він основну ставку зробив на зовнішні державні запозичення, а не на скорочення державних видатків, з яких і мають починатися реальні економічні реформи. Арсеній Яценюк навіть сформував критерії ефективності й інтенсивності економічних реформ: "Раз нам дають кредити — значить, реформи ідуть!". Тобто що більше державних кредитів, то більше реформ! Така політика вже призвела до того, що на початку 2016 р. рівень зовнішнього боргу уряду і НБУ може досягнути 100% ВВП, тоді як середній валовий державний борг висхідних країн (країн, що розвиваються) у 2015 р. становитиме менш як 44% від ВВП. Також висхідні економіки, особливо ті, які розвиваються динамічно (Польща, Балтійські країни, Туреччина), набагато менше коштів перерозподіляють через держбюджет. Так, видатки держави в Україні у 2015 р. дорівнюватимуть приблизно 46–47% ВВП, що на 7–11 п.п. вище, ніж у згаданих країнах!

Що це означає на практиці? В Україні гроші забирають у тих, хто їх заробляє, — у підприємців і робітників, і віддають у руки тих, хто лише споживає, а також державним паразитам. Багато бюджетних грошей — багато паразитів. Така політика перетворює українську економіку на депресивну без шансів на динамічний розвиток, адже ресурсів (грошей) на розвиток у бізнесу і людей немає. Рівень заощаджень (внутрішніх інвестицій, які і є ключовими ресурсами розвитку) в Україні 2015-го опустився до рівня 5–7%, тоді як у Польщі він становить 18%, а в переважній більшості висхідних країн —— 15–20%. До речі, цей показник (рівень заощаджень) в Україні досягав 22% у 2007 р. і почав падати лише після світової фінансової кризи.

Що треба зробити у 2016 р., щоб виправити цю стратегічну помилку? По-перше, зменшити державні видатки приблизно на 10% ВВП і довести їх до 36–37% ВВП. Це дасть можливість відмовитися від дефіциту держфінансів (близько 4% ВВП), а значить, від нових держзапозичень, тобто зменшити боргове навантаження на бюджет і загрозу нового дефолту! Далі це дасть можливість зменшити податки на 6% ВВП. Передусім відмінити популістське оподаткування депозитів і нерухомості, такі податки вбивають інвестиції та будівельну індустрію — головні каталізатори зростання ВВП, а також призводять до втечі капіталу за кордон (там багатії купують яхти, літаки, квартири і дачі) або під матрац (туди бідні інвестують свої гроші). Для мене стала шоком нова пропозиція уряду оподатковувати з 2016 р. не лише житлову, а й комерційну нерухомість — це призведе до масових банкротств реального бізнесу. Процвітати буде лише бізнес "а-ля" Курченко, де засобами виробництва виступають не цехи, склади, споруди, а лише телефон і кейс для хабарів (вони не оподатковуються)!

Окреме питання — зменшення оподаткування зарплати! Що можна запропонувати? Податок 10% на зарплату до мінімальної, 20% — на зарплату вище мінімальної. Пенсії та інша соціальна допомога виплачуються з держбюджету. Тому пенсійний та інші соціальні фонди ліквідовуються, а разом з ними — пенсійний та всі інші соціальні внески разом із десятками тисяч бюрократів. Всі соціальні виплати бере на себе бюджет! Якщо зарплата перевищує десять мінімальних, то сума перевищення оподатковується на рівні 15%, а 5% — перераховується на власний накопичувальний пенсійний рахунок, тобто створюється потужний приватний інвестиційний ресурс для розвитку економіки України. Такі принципові зміни в оподаткуванні справді можна назвати реформою.

Чому я пропоную оподатковувати мінімальну зарплату? Тому що у нас півкраїни отримує мінімальну зарплату з метою оптимізації податків. Пропозиція Мінфіну не оподатковувати мінімальну зарплату стимулює тіньову економіку і веде до втрат бюджету (більш як 40 млрд грн)! Очевидно, що навіть з метою наповнення бюджету мінімальну зарплату і пенсію необхідно підняти вже на початку 2016 р. до 2000 грн.

Друга помилка КМУ стосується тарифів ЖКГ, мінімальної зарплати, пенсії та дотацій бідним сім'ям. Суть урядової політики полягає у максимізації тарифів ЖКГ до рівня, який нездатні платити більшість українських родин, з одного боку, а з іншого — у максимізації кількості сімей, які мають отримати субсидії з бюджету (в бюджеті 2016 р. — 34 млрд грн) для цільової оплати компаніям (а це переважно компанії російських і українських олігархів) комунальних послуг (газ, тепло, вода, водовідведення, електрика). Уряд з ентузіазмом буквально заганяє українців брати цільові субсидії та платити олігархам! У 2015 р. українські та російські олігархи з бюджету мають отримати не менш як 10 млрд грн, а в 2016-му — вдвічі більше! Отака соціальна політика…

Чому вибраний такий, на перший погляд, абсурдний підхід? Адже він не стимулює економити вкрай дефіцитні ресурси — газ, електрику, воду, тепло, а навпаки, допомагає отримувати надприбутки олігархам, причому за рахунок бюджету (людей і чесного бізнесу, які платять найвищі в світі податки). Відповідь очевидна. Необхідно боротися з цими цинічними корупційними схемами.

Що ще треба зробити? По-перше, запровадити нову систему тарифоутворення в системі ЖКГ. Її суть. Усі ресурси, за які ми платимо, мають три складові. Поясню це на прикладі тепла. Перша складова — це та його частина, яку ми дійсно споживаємо. Друга — це втрати від безгосподарності та старих технологій виробництва і доставки тепла. Третя — крадіжки тепла корумпованими чиновниками. Тарифи дійсно мають бути достатніми, але покривати лише витрати першої складової, яку люди справді споживають, без витрат на корупцію, безгосподарність і технологічну відсталість підприємств, які ці послуги надають.

Лише прозора і відкрита конкуренція забезпечить зниження тарифів у системі ЖКГ. Там, де не можна позбутися монополій, має бути запроваджено жорстке державне регулювання. Очевидно, що у житлово-комунальному господарстві мають бути встановлені граничні тарифи на газ, прибирання, електроенергію, воду, теплопостачання, водовідведення для країни в цілому та механізми їх зменшення для регіонів. Тобто за право надавати послуги ЖКГ в тому чи іншому районі мають змагатися десятки компаній (не лише сумно відомі "жеки"), і головним критерієм відбору має стати мінімізація тарифів на послуги. Наприклад, держава встановила граничний тариф на прибирання прибудинкової території в Україні — 3 гривні за квадратний метр. Переможцем на право надавати такі послуги в тому чи іншому районі має бути фірма, яка запропонує найнижчий тариф, але в будь-якому разі він не може бути більшим за 3 грн. Така конкуренція повинна відбуватися по всіх районах країни: десь тариф буде 2 грн/м2, десь 2,5, але ніде — більше трьох!

Упевнений, що правильна тарифна політика і конкуренція забезпечать зниження тарифів на 25–30%. Але цього недостатньо, щоб ліквідувати ганебну систему субсидій, яка не лише пригнічує людську гідність, а й стимулює марнотратство та корупційно збагачує олігархів.

Для цього, повторюю ще раз, пропоную вже на початку 2016 р. підняти мінімальну пенсію і заробітну плату до 2000 грн (це буде більш-менш чесна часткова компенсація за девальвацію й інфляцію), навіть після її 10-відсоткового оподаткування вона становитиме 1800 грн на місяць. Причому дуже важливо реально одночасно ліквідувати всі спеціальні пенсійні системи. Вихід на пенсію для всіх у 65 років. Краще працювати більше і жити заможно і довго (як в ЄС), ніж працювати менше і померти раніше і в злиднях (як в Україні зараз). Причому максимальна пенсія не повинна перевищувати мінімальну більш як у п'ять разів (зараз 20–30 разів), а максимальна зарплата держслужбовців — не перевищувати мінімальну зарплату більш як у десять разів (для керівників прибуткових державних підприємств передбачити можливість отримання бонусів, які обмежуються 10% чистого прибутку цих підприємств).

Допускаю, що на перехідний період (але не більш як два роки) спеціальним законом для 20–30 держслужбовців Верховна Рада може ухвалити більшу зарплату. Зараз таку зарплату отримує керівництво нової поліції, нові антикорупційні прокурори… Але якщо така практика стане системою, ми побудуємо поліцейську державу. Бідний народ і багаті правоохоронці… Систему залежності зарплати міністрів, депутатів та інших чиновників я називаю матрицею соціально-економічної справедливості. Ця соціально-економічна матриця створює у чиновників стимул до підвищення мінімальної зарплати і пенсії в Україні, звичайно, за умови незмінних податків і скасування системи, за якої більшість податків вимірюється числом чи процентом мінімальних зарплат! Якщо уряд і НБУ нездатні контролювати інфляцію, варто зафіксувати податки в євро.

Гарантую зростання ВВП і реальних доходів населення не менш як на 10% на рік, якщо до запропонованої мною реформи оподаткування зарплати додати ще такі зміни в оподаткуванні. Податок на прибуток має бути 15%, податок на дивіденди — 10%, ПДВ — 20%. Малий бізнес (підприємці чи підприємства будь-якої сфери діяльності) з обсягом доходу менш як 1 млн євро замість податку на прибуток має право платити 2% від доходу, а замість ПДВ — 3% від доходу і працювати без бухгалтерів, але на 100% — з касовими апаратами вже з середини 2016 р. Акцизні податки встановлюються на рівні середніх країн ЄС (до речі, пропозиції уряду щодо акцизних ставок не викликають заперечень). Податок на продаж готівкової іноземної валюти, нерухомого майна, автомобілів, а також цінних паперів поза біржею та прав власності — 2% від ціни реалізації замість оподаткування доходу від приросту капіталу. Решта податків заборонені. Система має бути незмінною десять років. Причому варто внести заборону на зміну податків протягом десяти років у Конституцію України.

Третя помилка уряду лежить у площині зовнішньоекономічної політики. Тут суцільні провали і колосальні втрати. Почну з україно-російських торговельних відносин.

Якщо йдеться про раціональну зовнішньоекономічну політику, то формувати її має Міністерство економіки. У мене до нього багато питань. Відомо, що Росія вже два роки як заблокувала майже весь наш експорт. Чому Україна не запровадила дзеркальних заходів? Найголовніше — чому Україна продовжує купувати в Росії продовольчі товари та продукти сільського господарства? За січень—травень цього року таких товарів було закуплено на суму 146,4 млн дол.! Чому ми купуємо продукти хімічної (865,4 млн дол.), легкої промисловості (21,6 млн), машинобудування, в тому числі "лади", "газелі" та інший непотріб (323,7 млн дол.). Тобто за п'ять місяців нинішнього року тільки за цими позиціями ми підтримали Росію на 1,4 млрд дол. і на таку ж суму зменшили наш ВВП! Це називається "економічна політика по-українськи", незважаючи на те, що міністр — експат. Якщо екстраполювати наш п'ятимісячний імпорт з РФ (за вказаними позиціями) на рік, то втрати можуть досягнути 3,4 млрд дол.! Шановні міністри, проста заборона імпорту товарів з Росії, які можуть вироблятися в Україні, дала б країні приріст ВВП на 81 млрд грн — приблизно 4%, тому ці 3 млрд дол. не треба реструктуризовувати…

Стосовно санкцій України проти Росії можна сказати, що вони мають виключно декларативний характер. Хіба за винятком ініціативи кримських татар з припинення постачання в Крим електроенергії, але це не рішення уряду, який, навпаки, навіть без належного договору вже відновив ці поставки за демпінговими цінами. Якщо казати чесно, то вся вітчизняна урядова машина (від Укрексімбанку до митниці) працює на підтримку імпорту і блокування власного виробництва та експорту. Одним із банальних, але потужних стимулів такої політики є звичайні хабарі іноземних (включаючи, звичайно, і російських) лобістів українським чиновникам…

Однак найбільш провальною є урядова політика стосовно судових позовів до Росії за анексію Криму та окупацію частини Донбасу разом з усією держвласністю. Українські разові втрати я оцінюю приблизно у 20–25 млрд дол. плюс щорічні — 4–5 млрд. Якщо бути більш конкретним, то, наприклад, втрати НБУ оцінюю приблизно у 0,5 млрд дол., "Нафтогазу" — приблизно 1,5 млрд, Ощадбанку та Укрексімбанку — приблизно 0,5 млрд дол. тощо. Жодного позову до РФ належним чином не підготовлено, не кажучи вже про судові справи. Позиція уряду, НБУ та держпідприємств у цьому питанні є пасивною, якщо не злочинною! Керівництво цих структур фактично надає підтримку агресору на десятки мільярдів доларів! Більш того, український уряд намагається реструктуризувати борг Росії на 3 млрд дол. Така активність щодо цього боргу мене дивує. Лише тверда позиція МВФ загальмувала цей процес…

Що треба робити уряду? Дати завдання всім держпідприємствам і міністерствам та відомствам належним чином підготувати і виставити фінансові претензії до Росії стосовно втрат від анексії наших територій, причому зробити це необхідно за участі відомих західних юридичних компаній (я не вірю в компетентність і чесність українських чиновників). Далі, включити до статей надходжень держбюджету на 2016 р. (більш реально — бюджетів 2017–2018 рр.) кошти або конфісковані у Росії державні активи за анексію наших територій. Тоді принаймні український борг у 3 млрд дол. РФ уже в 2016 р. з пасиву трансформується в 3 млрд дол. активу (до речі, це приблизно 4% ВВП)! Тому ці 3 млрд дол. не треба реструктуризовувати…

Нагадаю, що конкурентом у конфіскації російських активів України буде ЮКОС, який уже виграв у Росії в міжнародних судах 50 млрд дол. і практично може стати власником усіх держактивів РФ на території України, за винятком дипломатичного майна. Звичайно, Росія звернеться до суду і через 3–4 роки може виграти його. Але й Україна через 3–4 роки має виграти значно більшу суму. Через п'ять років можна зробити взаємозалік.

Як уже зазначалося, відповідальність за жахливу економічну ситуацію в Україні несе не лише уряд, але і НБУ.

НБУ

Головною проблемою Нацбанку є його меншовартість через залежність, брак досвіду та компетентності. Саме це не дає змоги НБУ взяти під контроль курс, інфляцію, банківську стабільність і кредитування людей та бізнесу. Методи, якими цей регулятор здійснює монетарну політику, можна назвати примітивними: вони з іншої — радянської — епохи. Відповідальність за зниження ВВП, інфляцію і девальвацію 2015-го здебільшого лежить на НБУ. Його першою помилкою було і є запровадження примітивних адміністративно-ручних, непрозорих, антиринкових методів валютно-курсової політики.

Що важливо зрозуміти керівництву НБУ насамперед? Монетарна політика має базуватися на контролі принаймні за одним із трьох її елементів: курсом, інфляцією чи швидкістю зростання грошової маси (емісією). Якщо НБУ вирішив не контролювати курсу (і це правильно), тоді треба взяти під контроль емісію та/або інфляцію. Майже всі розвинені країни контролюють інфляцію. Саме центральні банки відповідальні за зростання цін у країнах і намагаються втримувати її приблизно на рівні 2%. НБУ повинен негайно розпочати політику інфляційного таргетування. Без такої політики відпускати курс безвідповідально і непрофесіонально.

Керівництво НБУ має зрозуміти, що плаваючий курс — це невіддільний елемент монетарної політики інфляційного таргетування. Без запровадження цього якоря стабільності (обмеження інфляції) монетарна політика призводить до розпаду валютно-фінансової системи, особливо в умовах неконтрольованої емісії, що зараз і відбувається в Україні! Спочатку протягом не менш як року плавання курсу має бути керованим, а потім — вільним. Валютні інтервенції центрального банку повинні бути неперіодичними і пояснюваними, тобто мусять розв'язуватися разові, ситуативні проблеми, які виникають на валютному ринку.

Ще раз наголошу, що в умовах політики плаваючого курсу необхідно взяти під контроль інфляцію. Причому на першому етапі (один рік) рекомендую запровадити м'яке інфляційне таргетування, яке відповідало б керованому, вільному плаванню курсу гривні в рамках курсового коридору від 20 до 28 грн/дол. на 2016-й. М'яке інфляційне таргетування допускає як високі рівні інфляції (але не вище 10%), так і гнучкі межі такого таргетування. На 2016 р. НБУ варто встановити мету щодо інфляції 7–10%. Ще раз зауважу, що в рамках інфляційного таргетування центральні банки не втрачають повністю можливості впливати на валютний курс. Цей вплив може бути як прямим (з допомогою валютних інтервенцій), так і опосередкованим (через управління ставками грошового ринку), які на 2016 р. оптимально встановити на рівні 12% з можливістю відхилення до 2 п.п. за кредитними і депозитними операціями НБУ, а на 2017-й зменшити цей рівень до 5% з відхиленням
1 п.п., причому зменшення ставок має бути плавним у міру зменшення інфляції та стабілізації курсу.

Необхідно кадрово підсилити НБУ й економічний блок уряду справжніми міжнародно визнаними професіоналами. Справа у тому, що центральні банкіри і державні фінансисти мають не лише знати, що і як робити, а й відчувати грошові, валютні ринки та макроекономічні пропорції — це справжнє мистецтво. Не можна навчитися керувати навіть автомобілем за інструкціями, а що вже казати про управління грошово-кредитними і валютно-курсовими механізмами.

Впевнений, що навіть просте виконання наведених рекомендацій гарантовано зупинить падіння гривні, більш того, курс відкотиться до 20–22 грн/дол., а ВВП у 2016 р. зросте на 5–6% (навіть без зміни податкової системи).

Другою помилкою НБУ є провальна політика у банківському нагляді за комерційними банками, яка привела велику кількість фінустанов до банкротства. Понад те, не менше половини ще працюючих банків перебувають на межі неплатоспроможності, тобто вони ніби існують, але реально як банки не працюють (вчасно не повертають депозитів, не надають кредитів тощо).

Слід зазначити, що масові банкрутства українських банків зумовлені не лише поганим (непрофесійним) менеджментом комерційних банків і шахрайством у сфері фінансів (за сприяння судів), але й непрофесійною монетарною політикою НБУ та економічною — уряду. Варто також зрозуміти, що банкрутство навіть невеликого банку призводить до втрат як українців, так і бізнесменів, особливо малих і середніх підприємців, які не отримають жодної компенсації при його ліквідації. Але якщо хтось втрачає (а це держава, яка виплачує компенсацію вкладникам до 200 тис. грн, а також заможніші люди і бізнес, коли зникають їх депозити і залишки на рахунках), то хтось — набуває. У фінансах завжди є баланс: дебіт — кредит, активи — пасиви, втрати — прибутки. Активи банків при банкрутстві не зникають, вони переходять до рук бюрократів і шахраїв, а якщо сказати прямо — їх розкрадають. До речі, зараз (2014–2015 рр.) найбільш корумпованою сферою стала банківсько-фінансова — мова про 240 млрд грн зниклих через інститут банкрутства, тобто вкрадених, банківських активів. З цих 240 млрд, я впевнений, ми вже не побачимо мінімум 200 млрд. А це більше, ніж втрати (крадіжки) на держпідприємствах — 140 млрд грн.

Мої пропозиції дуже прості. Треба призначати команди тимчасових адміністрацій проблемних банків та їх ліквідаторів не Фондом гарантування вкладів (чиновниками-бюрократами), а найбільшими кредиторами проблемного банку, які бажають повернути проблемні активи банку і врятувати свої гроші, що їх бюрократи та фінансові шахраї намагаються вкрасти! Отже, кожен банк, який втратив капітал нижче нормативного рівня чи став неплатоспроможним, має отримати нову наглядову раду з представників ошуканих людей і підприємств, а також держави пропорційно їх портфелю депозитів, залишків коштів і неоплачених податків і наданих державних кредитів (включаючи кредити рефінансування НБУ та витрати на компенсацію вкладів населення). Ця наглядова рада і повинна сформувати команду банкірів та юристів, які будуть або рятувати банк (з метою його подальшого продажу), або повертати проблемні активи. Тільки такі заходи можуть припинити "банкопад" і розкрадання банківських активів.

Третьою помилкою НБУ є повне ігнорування і навіть сприяння скороченню кредитування комерційними банками населення і бізнесу, причому як у валюті (за десять місяців 2015-го скорочення сягнуло 19,5%), так і у гривні (-5%). На жаль, ні уряд, ні НБУ не розуміють, що без збільшення кредитування наш ВВП не зростатиме.

Як започаткувати політику зростання кредитування в умовах, коли банківська система ледь виживає, а внутрішніх ресурсів немає ні у людей, ні у підприємств? Сьогодні є лише одне джерело — зовнішні інвестиції та запозичення, їх треба конвертувати у зростання ВВП. Уряд і НБУ мають взяти за правило спрямовувати на міжбанківський ринок не менш як 30% валюти, залученої урядом від усіх донорів і насамперед від Світового банку. Застосування цього правила збільшить пропозицію доларів на ринку, що сприятиме посиленню гривні. Зараз уряд і НБУ, як і бізнес, оминають легальний, організований валютний ринок! Вони фактично працюють у "тіні"!

Дві третини валютного попиту під час валютної паніки (яка чомусь завжди виникає після будь-яких публічних заяв керівництва НБУ) формують спекулятивні настрої і лише одну третину — імпортери. Такий висновок я зробив після аналізу заявок на купівлю валюти під час кризи 2008 р. Впевнений, що і зараз спекулянти правлять бал... Їх треба відсікти від ринку прозорими регуляторними методами, а не забороною і гальмуванням легальних імпортних та інвестиційних операцій.

У 1993–1996 рр., під час моєї роботи в ЄБРР на посаді виконавчого директора, за моєю ініціативою вдалося відкрити першу кредитну лінію на 300 млн євро для малого і середнього бізнесу України. По суті, то була перша валюта, яка зайшла на наш ринок через українську банківську систему для МСБ. На жаль, зараз ми фактично повернулись у 90-ті роки минулого сторіччя. Тому завдання для уряду — відкрити під держгарантії кількох таких кредитних ліній для української банківської системи, яка зараз на межі виживання. Почати можна з 1 млрд дол. кредитних гарантій, які нам обіцяють США. Тому моя пропозиція американцям: не давати цих грошей уряду, а під його гарантією спрямувати їх через українську банківську систему на підтримку малого і середнього бізнесу з квотою на проблемні (по суті, прифронтові) регіони. Це збільшить пропозицію валюти і допоможе банкам і бізнесу, особливо малому.

Перелічені вище шість помилок уряду і НБУ вбивають українську економіку більш ефективно, ніж кулі…

"Фантастичні" поради

На жаль, я не вірю в реалізацію більш глобальної (а в умовах України — майже фантастичної) рекомендації: НБУ анонсує адекватну монетарну та валютно-курсову політику і буде її дотримуватись. Аналогічно уряд надає громадськості свою доктрину сучасної економічної політики з конкретним планом економічних реформ та українськими прізвищами виконавців. Чому не вірю? Бо наш політичний устрій — не європейський, в Україні досі домінують не чіткі правила і прозорі рішення, а підкилимні домовленості та тіньові корупційні розрахунки. Причому головною проблемою політичного устрою України є існування одночасно двох гілок виконавчої влади, одна з яких концентрується навколо президента, друга — прем'єр-міністра. Отже, кожен із них більшість своєї енергії скеровує не на боротьбу з економічними проблемами чи зовнішніми ворогами, а на міжусобиці. Та й структура парламенту поділяється не на більшість і опозицію, а на тих, хто підтримує президента, і тих, хто підтримує прем'єр-міністра, за винятком кількох малих груп навколо олігархів і 40–50 нових відносно чесних депутатів. Це стосується навіть міністрів і урядових чиновників.

Розв'язання проблеми очевидне: на референдумі українці мусять вирішити, яка альтернатива для країни прийнятніша? Однією є європейська модель, за якої голова виконавчої влади і держави — прем'єр-міністр, а президента обирає парламент (останній у такому статусі уособлює совість нації, є її моральним авторитетом, йому заборонено перебувати у будь-якій партії чи бути втягнутим у бізнес). Іншою — американська модель, де президента обирає народ, і він очолює уряд, а посади прем'єр-міністра взагалі не існує.

Якщо перейти від стратегічних до тактичних рекомендацій, то я наполягав би на технічному уряді досвідчених професіоналів, а за умови неможливості відставки прем'єра без розвалу коаліції порадив би президенту і прем'єр-міністру призначити технічний уряд на чолі з технічним віце-прем'єром з економічних реформ, делегувавши йому (уряду) необхідні повноваження за згодою ВР.

Проблема в тому, що економічні реформи потребують десятків дуже непопулярних рішень у перший рік реформ, а саме: скорочення кількості держчиновників не в два, а в 3–4 рази і передусім — адміністрації президента, Верховної Ради (навіть число депутатів варто скоротити з 450 до 350) та апарату Кабміну (економія становитиме 20–30 млрд грн). Але це тільки квіточки. Реформи потребують також скорочення кількості студентів і держуніверситетів приблизно вдвічі (звичайно, йдеться про погані заклади); ліквідації апарату управління численних академій наук (економія 10–15 млрд грн). Більш того, закриття великої кількості поганих шкіл і лікарень, особливо в сільській місцевості, злиття сіл, маленьких містечок у пропорції три до одного в середньому по Україні тощо (економія 15–20 млрд грн).

Натомість уже через рік — зростання ВВП і доходів людей на 10–12%, посилення гривні, дешеві кредити, приплив інвестицій. Я в це вірю, а от президент і прем'єр-міністр — мабуть, ні. Тому вони не хочуть ризикувати, але парадокс у тому, що саме їм вигідно призначити технічний уряд з технічним віце-прем'єром! Якщо через рік усе добре, лаври реформаторів вони заберуть собі, якщо ні — цей уряд буде цапом відбувайлом, але вони, як мінімум, ще кілька років будуть правити.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №34, 14 вересня-20 вересня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво