УКРАЇНА І СНІД: ДО БАР’ЄРА, ПАНОВЕ

Минулого вівторка Міжнародний фонд «Відродження» (МФВ) провів прес-конференцію, присвячену спеціальній сесії Генеральної Асамблеї ООН з ВІЛ/СНІД, яка має пройти 25—27 червня 2001 р. Окрім співробітників МФВ на зустріч із журналістами прийшли представники місії ООН в Україні, UNAIDS, Міжнародного альянсу з ВІЛ/СНІД, Альянсу партнерства Каунтерпарт, міжнародної організації «Лікарі без кордонів» і «Всеукраїнської мережі людей, котрі живуть із ВІЛ/СНІД».

Спеціальна сесія Генеральної Асамблеї ООН більш аніж своєчасна. У світі сьогодні налічується 36 млн. ВІЛ-інфікованих людей, 95% із них живуть у державах, які не можуть дозволити собі лікування й ефективну профілактику ВІЛ/СНІД. Спеціальна сесія запропонує цим країнам розробити стратегії на основі їхніх власних пріоритетів і закличе збільшити фінансування на впровадження цих стратегій. Стануть результатом зустрічі лише гучні слова чи конкретні дії, залежить від урядів, які візьмуть участь у сесії.

Поряд із офіційними делегаціями 189 країн—членів ООН до роботи форуму підключаться представники неурядових організацій, а також люди, котрі живуть із ВІЛ/СНІД. У такий спосіб сесія надасть унікальну можливість не лише досягти згоди за основними напрямами політики в галузі ВІЛ/СНІД, а й на міжнародному рівні вислухати представників неурядового сектора, скорегувати роботу з урахуванням їхніх пропозицій і побажань.

Ініціатива скликати спеціальну сесію ООН виходила від України. Експерти Міжнародного альянсу з ВІЛ/СНІД вважають: це знак того, що наша країна усвідомить значення епідемії і готова всерйоз із нею боротися. А боротися, на жаль, є з чим: за останні роки Україна стала центром епідемії ВІЛ/СНІД у Центральній та Східній Європі. За даними вітчизняного МОЗ, кількість ВІЛ-інфікованих до 2001 року зросла до 35 000 чоловік. (Водночас, за статистикою ВООЗ, ця цифра як мінімум у 14 разів більша.)

Чому епідемія ВІЛ/СНІД в Україні рік від року стає дедалі загрозливішою, загальновідомо: у держави немає коштів на проведення необхідних профілактичних заходів і дороге лікування — так звану антиретровірусну терапію. Водночас у країні активно працює низка організацій, що роблять свій вагомий внесок у справу боротьби з ВІЛ/СНІД. Наприклад, МФВ разом із Інститутом відкритого суспільства (США) фінансує в Україні 14 проектів, спрямованих на зниження шкоди для споживачів ін’єкційних наркотиків. Міжнародний альянс з ВІЛ/СНІД усіляко сприяє розвитку можливостей недержавного сектора в сфері рішення проблем, пов’язаних із ВІЛ/СНІД. Міжнародна організація «Лікарі без кордонів» створює інформаційні центри, ініціює кампанії в ЗМІ, організовує групи самодопомоги ВІЛ-інфікованих людей, проводить профілактичну роботу в середовищі споживачів ін’єкційних наркотиків тощо.

Ні для кого не секрет: зусиллями одних лише донорських і неурядових організацій проблему державного масштабу вирішити просто нереально. Уряд же України (не на словах — на ділі) демонструє дуже специфічну занепокоєність проблемами ВІЛ/СНІД. По приклади далеко ходити не треба: вісім місяців (!) різноманітними кабінетами й відомствами «гуляє» програма профілактики ВІЛ/СНІД в Україні — перша всеосяжна національна стратегія протистояння страшній недузі. То, може, справа не лише у відсутності грошей?