СУДОВА ПОМИЛКА. ВИПАДКОВА ЧИ НАВМИСНА? ПРАКТИКА ДОВОДИТЬ НЕОБХІДНІСТЬ ПОВНОЦІННОЇ СУДОВОЇ РЕФОРМИ

Ця неординарна і суперечлива судова справа (див. «Дзеркало тижня», 2001, 5 травня, № 18, стор. 6 «Адвоката обіцяли розчинити у кислоті...») слухалася півтора року. Після винесення вироку він так і не набрав чинності, і сторони продовжують заперечувати його, хоча потерпілого у справі вже немає в живих. Предмет суду — фермерське господарство «Еліта», яке нібито вимагали для подальшого одержання кредиту під заставу. Потерпілий Ігор Волянський, який сам знаходився в ув’язненні за вироком про вимагання, саме в день винесення рішення суду за його позовом на Сергія Воронкова, Юрія Негру, Андрія Байматова і Вадима Гулькевича, помер у камері за й досі не з’ясованих обставин, за висновком лікарів — «від механічної асфіксії», тобто задушення. Тим часом у Сімферополі наприкінці минулого тижня адвокат Людмила Нармонська і Сергій Шувайніков, голова громадського комітету захисту прав Сергія Воронкова, провели прес-конференцію. Оприлюднені ними факти свідчать, що вже в нових юридичних умовах, тобто після проведення малої судової реформи, результати цього судового процесу могли бути іншими...

На думку адвоката Л.Нармонської, суддя Нахімовського райсуду Севастополя О.Сергійчук, який розглядав кримінальну справу, не без підстав заборонив захисту використовувати диктофони, тому що згодом показання свідків у протоколі були переписані... Якщо в старому Кримінально-процесуальному кодексі питання про фіксацію процесу технічними засобами запису вирішувалося самим судом, чим суддя і скористався для заборони, то відповідно до реформованого КПК суд зобов’язаний задовольнити прохання сторони про технічну фіксацію перебігу засідання. Тобто, вважає адвокат, навіть ця маленька поправка кардинально змінює судову ситуацію, і вирок у цій справі міг бути цілком іншим, адже технічний запис показань свідків гарантує від їх хибного тлумачення. Людмила Нармонська і Сергій Шувайніков вважають, що й до показань свідків, і до доказів у справі суд підійшов украй вибірково і тенденційно. Причина в тому, каже Людмила Нармонська, що «суд увесь час перебував під контролем і тиском правоохоронних органів, про що свідчить той факт, що Севастопольська прокуратура дала адвокату відповідь (її копія додається до касаційної скарги) про зміст вироку тоді, коли він ще не був оголошений, а суд знаходився в кімнаті для нарад». Працівники міліції самі доставляли повістки суду свідкам обвинувачення, самі приводили їх до залу засідань, інструктували їх про суть показань. Тоді як свідків захисту, навпаки, переслідували, і вони навіть змушені були ховатися від міліції. На думку адвоката, справа сфабрикована правоохоронними органами, про що свідчить уже той факт, що заяви потерпілих написані через шість років після «події», яка стала предметом судового розгляду. Причому написані вони в один і той самий день у Сімферополі, тими самими словами, немов під диктовку. Саме для цього Волянський був спеціально етапований до Криму з місця відбування попереднього покарання. Такого б не сталося, вважає адвокат, якби «ініціатором і архітектором» справи не були самі правоохоронні органи...

Як саме суд використовував показання свідків? У справі, що збільшилася за час слухання з 7 до 20 томів, немає двох однакових показань свідків обвинувачення — вони вказують на різні обставини подій, називають різний час, різних учасників, по-різному описують місця дії. Проте суд, по-перше, проігнорував усі протиріччя в показаннях, хоча вони мали трактуватися на користь захисту. По-друге, визначив їх «послідовними, а тому правдивими», що суперечить звичайній логіці: послідовність ще не гарантія правдивості. По-третє, суд відкинув важливі й суттєві показання свідків, що підтверджують алібі Сергія Воронкова і непричетність до справи інших обвинувачуваних. Крім того, як видно з протоколу, суд не роз’яснив жодному зі свідків їх права, чим порушив статті 53 і 302 КПК України. Крім того, парадокс, вважає Людмила Нармонська, що суд як на доказ провини Сергія Воронкова посилається на показання тих свідків, які стверджували, що «про вимагання їм нічого невідомо». І це ще не все, на стор. 29 вироку суд указує, що «свідок С-ва В.С. (працівник банку. — Авт.) цілком підтвердила показання потерпілих, що вимагання мало на меті одержання кредиту під заставу», хоч вона, начальник кредитного відділу Промінвестбанку, у своїх показаннях як на суді, так і під час попереднього розслідування стверджувала, що під заставу фермерського господарства «Еліта» їх банк кредиту не видавав. Це ж підтверджується письмовим повідомленням самого Промінвестбанку. Все це є грубим перекручуванням фактів і показань свідків з боку суду з метою винесення відверто незаконного вироку, вважає Людмила Нармонська, що зробити було б важко, якби показання свідків записувалися технічними засобами.

За незрозумілою логікою суд визнав суттєвими показання Л.Струкової, яка не може бути свідком, тому що під час досліджуваної судом події (літо 1993 року) безвиїзно перебувала в селі Касторному Курської області і не може свідчити про те, що відбувалося за тисячі кілометрів у Криму і свідком чого вона не була. При цьому суд не визнав показання її чоловіка, С.Струкова, який засвідчив, що в грудні 1992 року перевозив сім’ю тещі (матері І.Волянського) на постійне місце проживання до Курської області, де вони, продавши все в Криму, придбали житло, прописалися, де їхні діти навчалися в школі. То як можна було в такому разі вимагати їхнє кримське господарство влітку 1993 року, дивується адвокат.

Під час судового засідання так і не вдалося допитати головного «потерпілого» Ігоря Волянського, який увесь час знаходився в місцях позбавлення волі, — вимога захисту про його участь у суді так і не була виконана. Хоча, здавалося б, присутність на суді головного потерпілого слугує інтересам не захисту, а обвинувачення, але саме захист вимагав його присутності або хоча б очної ставки, а обвинувачення уникало цього. На подив адвокатів, потерпілими було визнано його родичів — матір Оксану Мокрицьку, її чоловіка та дочку, які насправді потерпілими не були. Бо, по-перше, земельну ділянку під фермерське господарство «Еліта», що нібито вимагали підсудні, було виділено тільки на ім’я Волянського. По-друге, у двох існуючих постановах про порушення кримінальної справи говориться однозначно «про вимагання фермерського господарства у Волянського», інші потерпілі постановами цілком обгрунтовано не визначаються, тому що їх не може бути. Звідки ж узялися інші «потерпілі»? Лише через неможливість присутності на суді справжнього персонажа, вибраного слідством на роль потерпілого, вважають адвокат Людмила Нармонська і Сергій Шувайніков. «Цілком незрозуміло, чому суд стягнув матеріальний збиток і моральну шкоду не на користь Волянського, який безпосередньо був причетний до «Еліти», а на користь тих третіх осіб, що ні власниками, ні користувачами «Еліти» не були?» — дивується Л.Нармонська. Більш того, щоб обійти це протиріччя, суд... просто випустив його з поля зору. Так, після перегляду відеоматеріалів і оголошення протоколів суд почав вивчення матеріалів кримінальної справи не з самого початку, а з... л.с. 22 першого тому. У протоколі (том 14, л.с. 121) так і сказано: «Суд ознайомлюється з матеріалами кримінальної справи, поданими в томі 1, суд оголошує л.с. 22...» У такий спосіб суд припустився неповноти судового слідства, не дослідив найважливіші процесуальні документи, а це, заявляє адвокат Людмила Нармонська, є беззаперечною підставою для скасування вироку.

На прес-конференції адвокати стверджували, що в підсудних не було мотиву вимагати переоформлення документів на фермерське господарство «Еліта». Більш того, відсутня сама подія та предмет злочину. Адже фермерське господарство «Еліта» не існувало, реальної цінності воно не мало, джерелом прибутку бути взагалі не могло. Ідея ж про можливість одержання кредиту під господарство, чим неодноразово користувався сам Волянський, стосовно, приміром, Сергія Воронкова не має сенсу, оскільки він сам був засновником і членом ради Інтерконтбанку і міг на законних підставах користуватися його ресурсами, у тому числі одержувати безпроцентні кредити без якоїсь застави. Проте, щоб обійти це очевидне протиріччя, суд ігнорує документи захисту, оформлені за всіма вимогами, але визнає справжньою «копію свідоцтва про реєстрацію фермерського господарства», хоча вона не має дати і номера держреєстрації. Суд посилається на «книгу реєстрації фермерських господарств», проте даних про те, що «Еліту» колись узагалі реєстрували, в книзі немає. Попри численні клопотання захисту, у суді так і не були пред’явлені документи про реєстрацію господарства. Отже, таких документів узагалі не існує. Цей факт не врахований при винесенні вироку, отже є додатковим доказом його неспроможності, вважає адвокат Людмила Нармонська. Суд також проігнорував той факт, що, за показаннями свідків, «фермерське господарство» було добровільно залишене «потерпілими» у грудні 1992 року, коли вони виїхали до Росії. То як же воно в такому разі могло стати об’єктом вимагання в червні-липні 1993 року? Та й «потерпілі» чомусь пригадали про це через шість років.

Суд не звернув уваги й на те, що Волянським без належної реєстрації господарства, але за допомогою правоохоронних органів були незаконно виготовлені печатка і штампи фермерського господарства. Отже, численні пільгові кредити були ним отримані шахрайськими шляхом і витрачалися, як видно зі справи, не на розвиток фермерського господарства, а на купівлю дорогих машин — «Вольво», кількох «Мерседесів», «БМВ», «Ауді» і навіть «Лінкольн-Континенталь»...

Приблизно так само, як до показань свідків, суд поставився і до самих обставин справи. Фактом здійснення злочинного задуму суд вважав видачу генерального доручення Волянськими на ім’я підсудного Байматова 27 липня 1993 року, але не врахував, що ця дія просто не мала сенсу, оскільки за кілька днів до цього — тобто 15 липня 1993 року — той самий «сімейний» довірений нотаріус Волянських, яка, до речі, давала свідчення в суді, що в обох випадках її клієнти діяли цілком добровільно, оформила з ініціативи Мокрицької таке саме генеральне доручення на ім’я Шеліна, який, за версією обвинувачення, також входив до міфічної злочинної групи вимагачів. Один раз вимагати — ще куди не йшло, але вимагати те саме двічі? Саме це, на думку адвоката Людмили Нармонської, ще раз доводить невинність підсудних і брехливість «потерпілих».

Очевидно, судова система, успадкована Україною від Радянського Союзу, давня судова практика і рівень кваліфікації суддів не відповідають вимогам сучасного судочинства, потребують серйозного реформування. Безліч справ, де припустилися судової помилки, потребують нового розгляду апеляційними судами з використанням сучасних норм, що відповідають світовим принципам судової демократії. Прикро, якщо ці помилки випадкові, але ще гірше, якщо судові рішення були судовим свавіллям. Кримські адвокати вважають, що в новій судовій системі України треба виключити можливість таких рішень.