Сергій Сторчак: «Нашу роботу на перший погляд не видно, але за нею — спокій країни»

Ситуація з безпекою на шахтах залишається критичною: рівень виробничого травматизму надзвичайно високий. Причому у 70% аварій і нещасних випадків, як і раніше, винен людський чинник — порушення працівниками та керівниками вуглевидобувних підприємств норм промислової безпеки. Це наводить на сумні думки: чи допоможуть 100 млн. грн., які виділяються урядом на підвищення безпеки у вугільній галузі, зрушити проблему з місця?

Про те, як зробити безпечною роботу шахтарів, і загалом про розвиток системи охорони праці — розмова з головою Держгірпромнагляду Сергієм СТОРЧАКОМ.

— Будь-які кошти на безпеку ніколи не будуть зайвими та окупляться сторицею. Якщо, звичайно, витратити їх із розумом. Та в цілому проблему безаварійної роботи шахт ефективно буде розв’язано тільки тоді, коли їхні власники нестимуть реальну відповідальність за людей і виробництво, отже — точно дотримуватимуться норм промислової безпеки та охорони праці.

Так, ми стали більш впевненими в безпечній роботі шахти «Червоноармійська-Західна», найбільшої в країні та однієї з найнебезпечніших за гірничо-геологічними умовами, після приходу туди саме такого власника. Нині ж управління охороною праці на рівні підприємств залишається слабкою ланкою в галузі.

— Сергію Олександровичу, ви сподіваєтеся на диво. Де взяти в країні стільки свідомих власників?

— Вони є. Адже власник — це вища еліта країни. Треба лише створити законодавчі умови, за яких роботодавців жахатиме сама думка про можливу аварію.

— У сенсі, посилити покарання аж до кримінальної відповідальності?

— Ну навіщо. Це не шлях розвитку держави, яка обрала європейські цінності. Набагато результативніше економічно зацікавити бізнес створювати на підприємствах безпечні умови праці. Має бути, з одного боку, економічне стимулювання роботодавця, щоб дотримуватися норм і правил безпеки йому було просто вигідно. З іншого — фінансова відповідальність за недотримання цих норм і правил, у результаті чого сталася трагедія.

— У вас є конкретні пропозиції, як запровадити такий правовий механізм?

— Комітет давно ініціює ухвалення розроблених нашими фахівцями змін до законодавчих актів із питань промислової безпеки. З їхнім прийняттям надов­го відпаде потреба коригувати закони в цій сфері, і ми реально впишемося в європейські стандарти — директиви ЄС та конвенції Міжнародної організації праці.

Наприклад, власник, який допустив резонансну аварію через порушення вимог промбезпеки та охорони праці, має з власних коштів компенсувати витрати на ліквідацію її наслідків, а не вимагати, як нині, виділення грошей з урядового резервного фонду. А також відшкодувати Фонду соціального страхування виплати постраждалим працівникам.

Ефективним економічним стимулом, вважаю, стане диференціація страхових внесків до зазначеного фонду залежно від рівня безпеки, виробничого травматизму та профзахворювань на кожному конкретному підприємстві. Що менше таких випадків, то менше внесок. Пропонуємо доповненнями в Кодекс про адміністративні правопорушення збільшити вшестеро суму штрафів за невиконання вимог промбезпеки та охорони праці.

Ці та інші наші пропозиції допоможуть врегулювати партнерські відносини між державою та роботодавцями. Сформується правове поле для їхньої економічної відповідальності, яка краще за будь-які репресивні методи та адміністративний тиск змусить піклуватися про безпеку виробництва.

— Чи знаходять ваші ініціативи підтримку?

— Так, і насамперед у самих роботодавців. Проте їхнє впровадження йде не так швидко, як хотілося б. Так, поданий нами законопроект про диференційовані тарифи знято із розгляду, оскільки Міністерство праці та соціальної політики внесло до Верховної Ради свій законопроект із питань профілактики виробничого травматизму. Однак замість того, щоб урегулювати нарешті систему диференціації тарифів (про що на найвищих рівнях говорять уже багато років), з нього взагалі виключили такий принцип зацікавленості бізнесу в організації належних умов праці.

У нас усе ще прийнято акцентувати увагу, витрачати сили та кошти на героїчну ліквідацію наслідків аварій, а не на послідовне усунення причин, які до них призводять. Велика частина державного бюджету, яка виділяється на ці цілі, орієнтована на надзвичайні ситуації і, відповідно, на розвиток структур, які ними займаються. Хоча, погодьтеся, було б більш раціонально та морально (навіть стосовно тих самих рятівників, які ризикують своїм життям) насамперед посилювати в країні систему профілактики та попередження промислових трагедій. Зокрема і державний нагляд у сфері промбезпеки та охорони праці. Тим паче що промислові аварії давно вийшли за межі самого виробництва. За них розплачуються сім’ї постраждалих працівників, жителі міст і сіл, уся країна в цілому.

— Іншими словами, вам бракує фінансів.

— Що тут сказати — граничні обсяги витрат нам скоротили на третину. При цьому, самі розумієте, ми не можемо перевести свою роботу на госпрозрахунок. Адже світовий досвід давно довів: гривня, вкладена в безпеку праці, повернеться державі п’ятьма гривнями економічної вигоди, допомагаючи запобігати промисловим катастрофам, зберігати кадри та основні фонди.

Та річ не тільки в недостатньо­му фінансуванні. Стало мало не традицією щоразу із зміною влади «реформувати» комітет: ліквідувати його взагалі чи приєднувати до якогось міністерства на пташиних правах. Потім, після чергової резонансної аварії, нас знову відновлювали, але структуру доводилося відтворювати з нуля. Хоча в усьому світі діяльність наглядових служб не залежить від політичних розкладів. Я вже не кажу — від суб’єктивних уявлень того чи іншого державного діяча, який опинився при владі.

До змін у системі нагляду треба підходити виважено і з усією відповідальністю, пам’ятаючи, що за цим — життя та здоров’я громадян країни. Безумовно, наглядова діяльність у країні потребує реорганізації. Адже сьогодні ледь не в кожному міністерстві є свої інспекції, штат співробітників яких іноді набагато більший, ніж реальний обсяг виконуваної ними корисної для країни роботи. Причому, зауважте, вони не несуть жодної відповідальності перед суспільством і часто захищають не державні, а відомчі інтереси.

— Хочете підім’яти під себе відомчі інспекції?

— Звісно, ні. Кожен має вирішувати свої завдання. Та наш комітет, єдиний із усіх відомств, які відають питаннями охорони праці, займається, крім нагляду, ще й управлінням охороною праці, формуючи в країні загальну ідеологію державної політики в питаннях охорони праці та промислової безпеки. І ми бачимо, що для більш ефективної діяльності численних інспекцій потрібна координація їхньої роботи. Тому й пропонуємо створити відповідну координаційну раду при Кабміні.

— Це все — перспективи. Що робить комітет сьогодні для зниження аварійності на підприємствах?

— Поки відсутні економічні важелі впливу на роботодавців, ми змушені діяти рішуче. А саме: впроваджувати жорсткий контроль за дотриманням вимог безпеки, насамперед на шахтах, і при виявленні порушень — штрафи, припинення робіт аж до закриття підприємства, поки не буде усунуто всі порушення.

Щоб утримувати ситуацію з травматизмом, іноді змушені робити неординарні кроки, до яких не вдаються наглядові системи інших країн. Запроваджений на окремих шахтах посилений режим держнагляду, коли наші інспектори цілодобово контролювали ці підприємства, дав змогу істотно знизити травматизм у вугле­видобуванні. З травня такий режим нагляду діє в системі газопостачання. Ми взяли на себе, по суті, функції відомчого контролю, наглядаючи за проектуванням, будівництвом і експлуатацією газопроводів, особливо регіональних газових мереж.

— До речі, ваше відомство поводиться якось надто тихо в спільній боротьбі з таким чиновницьким злом, як корупція.

— Не приховую, у нашій роботі це явище присутнє. Безумовно, ми викорінюємо корупцію, але без показного галасу. Насамперед усуваємо її причини. По-перше, так нормативно вибудовуємо свою роботу, щоб у процедурі прийняття рішень максимально виключити корупційну складову. Як результат, система отримання дозволів у комітеті визнана найпрозорішою серед органів виконавчої влади. По-друге, намагаємося створити інспекторам, на яких тримається весь нагляд, гідні умови їхньої непростої праці.

Є ще один бік медалі. Важливо захистити інспектора не тільки в матеріальному, а й, буквально, у фізичному плані. Адже нам часто доводиться витримувати неймовірний тиск із боку тих, хто все ще вважає за можливе диктувати комітету свої умови, залякувати інспекторів розправами.

Проводимо також велику роз’яснювальну роботу. Зробили спеціальне звернення до інспекторського складу про несумісність наших завдань і покладеної на нас відповідальності з будь-якими вчинками проти совісті та закону.

У тому числі й така наша принципова позиція дала можливість за останні десять років зменшити кількість випадків виробничих травм більш як утричі, а нещасних випадків, що призводять до смерті, — на 35%.

— І все-таки певну відповідальність за кожну аварію можна покласти й на ваших співробітників…

— Ми ніколи не знімали з себе відповідальності за поки ще недостатній рівень промислової безпеки в країні. Тому постійно шукаємо шляхи вдосконалення системи державного нагляду та управління охороною праці. Створюємо нині, наприклад, спеціалізовані міжрегіональні інспекції, які забезпечать оперативний і ефективний контроль у таких потенційно аварійно небезпечних галузях, як видобуток нафти й газу, транспорт, охорона надр, хімічна промисловість.

Особливу увагу приділяємо науково-технічній підтримці держнагляду, посилюючи роботу Національного науково-дослідного інституту промислової безпеки та охорони праці, який входить до структури комітету.

Нашу роботу на перший погляд начебто не видно. Та за нею, без перебільшення, — спокій усієї країни. Хочу запевнити, у нас є і сили, і знання, як вивести ситуацію з промисловою безпекою на рівень розвинених держав.