Антанта з розрахунку

На щорічному британсько-французькому саміті, який відбувся другого листопада в Лондоні, британський прем’єр-міністр Девід Кемерон і французький президент Ніколя Саркозі підписали два договори про військову співпрацю терміном дії 50 років. Їм неможливо дати шаблонну характеристику, порівнюючи з усталеними у світовій практиці формами співпраці. Ідеться не про колективну оборону чи колективну безпеку, — у рамках НАТО і ЄС дві країни й так пов’язані всіма можливими юридичними зобов’язаннями. Угоди являють собою інноваційний «мікс» різних форм співпраці: військової (створення спільних підрозділів), військово-технічної (спільна закупівля озброєнь) і оборонно-промислової (спільна розробка озброєнь).

Перший із підписаних договорів передбачає створення спільних експедиційних сил чисельністю близько п’яти тисяч із централізованим командуванням та єдиною авіаносною групою, спільне підтримання майбутнього флоту транспортних літаків А400М, спільну розробку й закупівлю нового покоління безпілотних літальних апаратів, розвиток супутникових технологій та технологій для підводних човнів. Передбачається також глибша інтеграція у сфері отримання розвідувальної інформації. Другим договором країни об’єднують зусилля у підтриманні ядерного арсеналу і розвитку збройових ядерних технологій.

На перший погляд, обсяг домовленостей відносно невеликий, але революційність події полягає в тому, що військовий істеблішмент двох країн погодився об’єднати зусилля у ключових галузях, які забезпечують їхні лідируючі позиції в Європі та світі. Колись таких «священних корів», як ядерні сили, авіаносці та сили спеціальних операцій, більшість країн тримали під виключним національним контролем навіть у рамках найтісніших союзів. Великобританія і Франція відступили від зазначеного принципу через гроші й геополітику. Наслідки цієї події НАТО, ЄС і країни-партнери відчують уже в найближчому майбутньому. Не дивно, що в обох країнах є як щирі прихильники, так і противники досягнутих домовленостей.

Глобальна роль за доступною ціною

На Великобританію і Францію припадає 45% військових витрат, 50% загальної чисельності збройних сил і 75% витрат на військові дослідження Європейського Союзу. Великобританія і Франція — єдині в ЄС ядерні країни. Вони входять до першої п’ятірки найсильніших у військовому плані держав. Більше того, крім США, тільки вони мають можливості (хай і обмежені) для здійснення глобальної проекції сили (потужніші Росія й Китай — регіональні військові сили і на значній відстані від національних кордонів можуть завдати хіба що ядерного удару).

Обидві ці країни дуже цінують свою здатність відігравати глобальну військову роль. Але з початком фінансової кризи ця здатність опинилася під загрозою. Ще два роки тому у французьку пресу просочилася інформація, що військова машина країни стрімко втрачає ефективність, при цьому уряд змушений заморозити військові витрати. На початку нинішнього року Великобританія оголосила, що готуються нові Стратегія національної безпеки та Стратегічний огляд оборони і безпеки, що означатиме істотні скорочення збройних сил і видатків на їх утримання. Відповідні документи були опубліковані 18—19 жовтня ц.р. і підтвердили прогнози про рішучі скорочення: військові витрати урізаються на 8%, кількість збройних сил — на 10%, радикально скорочується ядерний арсенал, багато програм озброєнь скасовуються, і головне — країна в найближчі десять років не матиме своїх авіаносців. Для компенсації втрати військового потенціалу пропонується покладатися на кооперацію з найближчими союзниками, серед яких названо США і Францію.

Особливі дискусії викликало рішення негайно вивести з експлуатації останній наявний авіаносець Arc Royal і флот літаків вертикального зльоту та посадки Harrier, а також істотно переглянути програму створення авіаносців нового покоління Queen Elisabeth і Prince of Wales. Перший із них, введення якого в експлуатацію планується на 2016 рік, через відмову від літаків Harrier стає непотрібним (авіаносець позбавлений катапульт і систем гальмування, що не дозволяє використовувати на ньому звичайні палубні літаки). Його планується законсервувати або продати відразу після побудови. Раніше передбачалося, що він оснащуватиметься новими американськими літаками F-35B укороченого зльоту і вертикальної посадки, але через їх дорожнечу було вирішено закупити версію F-35С — дешевший палубний літак, який, проте, потребує на авіаносці системи катапультування і гальмування. Тепер Queen Elisabeth планують законсервувати або продати відразу після будівництва.

Під літаки F-35С доведеться змінити конструкцію другого авіаносця проекту Prince of Wales, але його побудують не раніше 2020 року. Таким чином, Великобританія на десять років відмовляється від власних авіаносних сил, і це ставить під сумнів здатність країни до глобальної проекції військової сили, якою вона так пишається.

Вирішення проблеми саме й було знайдено завдяки домовленостям із Францією. І в найближчі десять років відповідні потреби Великобританії забезпечуватиме французький авіаносець Charles de Gaulle. Франція модернізує його для базування як французьких літаків Rafale, так і F-35С із британськими екіпажами в міру їх появи. Надалі, після введення в експлуатацію британського Prince of Wales, він матиме таку ж сумісність, і дві країни по черзі забезпечуватимуть чергування одного з кораблів у спільних інтересах.

Ще один революційний спосіб економії при збереженні ключових військових потенціалів — інтеграція лабораторій, які забезпечують належне функціонування ядерних потенціалів. Усі офіційно визнані ядерні країни зіштовхнулися з проблемою надійності ядерних боєголовок в умовах відмови від ядерних випробувань. США досягли найбільшого успіху в її розв’язанні, створивши складні технології тестування і комп’ютерного моделювання. Але, як з’ясувалося, ця програма не поширюється на Великобританію, якій раніше надавалася можливість проводити «гарячі» ядерні випробування на полігоні в Неваді. Франція також досягла значного прогресу, вклавши у відповідні програми сотні мільйонів євро. Великобританія істотно від них відстає, зберігаючи при цьому великий потенціал у військових ядерних технологіях.

Відповідно до досягнутих угод, Великобританія і Франція об’єднають зусилля в цій галузі. Британські фахівці отримають можливість працювати на французькому випробувальному об’єкті у Валдуку, а французькі — на британському дослідницькому об’єкті в Алдермастоні. У результаті буде зекономлено значні кошти. Зрозуміло, доведеться розкрити одне одному певні ядерні секретb, проте потреби у спільному контролі над ядерними силами немає. Таким чином, ядерний суверенітет буде збережено.

Кошти заощадять також завдяки створенню спільних експедиційних сил. Їхня чисельність буде невелика — близько п’яти тисяч, а також авіаційні і морські сили підтримки, але вони інтегрують елітні підрозділи «командос», включно з британськими SAS і SBS. Система і технології підготовки таких сил дорогі й глибоко засекречені. Тому їх об’єднання — акт для Великобританії й Франції майже інтимний. Додатково значний економічний ефект може забезпечити об’єднання зусиль розвідспільнот.

Інтерес Великобританії очевидний — вона досягає цілей, поставлених у нових доктринальних документах, за рахунок об’єднання зусиль із Францією. Але остання також має свої економічні резони. Вони пов’язані в основному з промисловістю. Підписані угоди дозволили закріпити участь Великобританії у програмі транспортного військового літака A400M. Завершення проекту через технічні труднощі постійно зволікається й дорожчає. Багато його учасників втрачають терпець і готові розглядати інші варіанти (у рамках яких з’являється теоретичний шанс для українсько-російського Ан-70). Вихід Великобританії був би катастрофою для проекту. Франція намагається цього не допустити, — французький уряд і бізнес володіють майже половиною активів компанії EADS, до якої входить Airbus Military Company — виробник A400M.

Франція отримує пряму вигоду і від домовленостей у галузі супутникових технологій. Річ у тому, що Великобританія, маючи розвинене супутникове виробництво, не випускає носіїв для їх виведення на орбіту. У Франції ж є і носії, і космодроми для їх запуску. Таким чином, вона може одержати замовлення на запуск, які раніше пливли у США (йдеться про військові супутники). Крім того, об’єднання супутникових угруповань двох країн економічно вигідне саме собою.

Перспективні для французької промисловості також домовленості про спільну розробку і закупівлі нового покоління безпілотних літальних апаратів. Тепер на цьому ринку домінують США й Ізраїль.

Геополітика має значення

Якщо Великобританія наполягає на економічних резонах підписаних документів, то Франція не приховує геополітичної складової. Звісно, йдеться не про повторення британсько-французької Антанти минулого століття, але можна згадати свіжіший приклад — так звану декларацію Сан-Мало 1998 року, яка заклала основи Європейської політики безпеки та оборони і наповнила реальним змістом другий «стовп» ЄС.

У ті роки Великобританія намагалася гармонізувати трансатлантичні і європейські проекти оборонної інтеграції, щоб зберегти роль НАТО, коли розвиватимуться автономні від НАТО європейські військові потенціали. Її метою було вивести європейські оборонні проекти з компетенції Єврокомісії і розвивати їх на міждержавному рівні, що забезпечувало сумісність із засадами організації НАТО. Франція, своєю чергою, намагалася знайти альтернативи німецько-французькому «локомотиву» інтеграції, в якому вона почувалася молодшим партнером.

Ситуація відтоді багато в чому змінилася. 2009 року Франція відновила свою повноцінну участь у військових структурах НАТО і припинила спроби створення європейських альтернатив трансатлантичному альянсу. Це було перемогою не тільки для США і Великобританії, а й для самої Франції. Річ у тому, що тривала французька опозиція альянсу мала не тільки політичні причини. Французькі військові вважали, що альянс побудований «неправильно» навіть із суто технологічного погляду. Ситуація змінилася, коли почали розвивати Сили реагування НАТО. Французи вітали це як доказ власної правоти.

Нові угоди з Великобританією ще раз підтверджують ефективність французької військової машини. Зрештою, Великобританія найближчими роками покладатиметься на співпрацю з Францією майже такою самою мірою, як і на співпрацю зі США. Причому цілком резонно можна стверджувати, що Франція здатна дати Великобританії чимало того, чого не можуть дати американці.

Проте проблема молодшого економічного партнера у відносинах із Німеччиною для Франції не зникла. Німеччина продовжує погоджувати свою економічну й фінансову політику в рамках ЄС із Францією, проте багато європейських спостерігачів стверджують, що це не може тривати вічно. Німеччина — незаперечний економічний лідер і прагне дедалі більшого впливу в рамках ЄС. Галузь, завдяки якій Франція може забезпечити собі лідерство, — військова сфера. І тут Великобританія — її природний союзник.

Наслідки британсько-французьких угод

США, Німеччина, керівництво НАТО і ЄС привітали підписання британсько-французьких угод. Вони вбачають у цьому додаткові можливості і сподіваються, що обійдеться без негативних наслідків.

США і НАТО зацікавлені в тому, аби Великобританія залишилася активною учасницею кампанії в Афганістані. Крім того, якщо підписані угоди дозволяють досягти більшого залучення у міжнародну військову співпрацю Франції — це позитивний чинник. Для НАТО важливий і досвід, який можна буде використати, вирішуючи проблеми фінансування Сил реагування НАТО.

Німеччина сподівається, що нова форма співпраці дасть ширші можливості для економії коштів у рамках ЄС, якщо нею скористаються й інші країни Союзу.

Таким чином, можна говорити, що Європа отримала урок ефективної військової співпраці в умовах гострих обмежень на військові витрати. Великобританія і Франція продемонстрували: фінансові проблеми — не виправдання для військової деградації. Уже відомо, що цей досвід предметно обговорюватиметься на листопадовому саміті НАТО в Лісабоні й на грудневому саміті ЄС.