Про причини та апельсини

Той, хто хоче робити, шукає можливості, хто не хоче - причини. Більшість із тих, хто виступав 16 лютого на парламентських слуханнях, старанно вишукували аргументи, як пенсійну реформу не проводити, відкласти, затягнути, замінити чимось іншим…

Попри нагальність теми, перебіг дискусії був на диво сумирним і навіть заколисуючим. У хід ішли звичні нарікання на мізерні офіційні зарплати, низьку тривалість життя, важкі умови праці, високе безробіття і неможливість працевлаштування як для молоді, так і для людей передпенсійного віку.

Як заходи, здатні компенсувати непідвищення того ж таки пенсійного віку (для жінок) і нормативного страхового стажу (для всіх), називали детінізацію зарплат, створення нових робочих місць, денонсацію відомого договору з Кіпром, який дає змогу легально виводити мільярди з України, а також традиційне «менше красти».

Гостро критикували нещодавнє рішення парламенту про скасування збору до ПФ від купівлі-продажу безготівкової валюти, що забрало з пенсійної скарбниці 1,5 млрд. грн. реальних надходжень - майже стільки ж, скільки має становити поточного року ефект від ухвалення законопроекту №7455 «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи».

Нічого нового. Жодної свіжої думки в проекті рекомендацій парламентських слухань. Жодних «альтернативних проектів». Лідери громадської думки висловили мляве «не хочемо» і продемонстрували брак бодай якогось конструктиву.

«Крок назустріч людям» спробував зробити уряд. Повторивши звичні тези про невідкладність пенсійної реформи, віце-прем’єр, міністр соціальної політики С.Тігіпко погодився з тими, хто виступав за якнайшвидшу детінізацію і легалізацію зарплат («Уже в березні побачите пропозиції»). Крім того, було озвучено кілька пунктів, за якими уряд вирішив дати «задній хід».

1. Максимальну пенсію обіцяють обмежити не 12, а 10 прожитковими мінімумами для непрацездатних.

Причому уряд, за словами С.Тігіпка, «сприйняв би» численні пропозиції про те, щоб цей захід стосувався не тільки новопризначених пенсій. Чим це «сприйняття» обернеться на практиці, поживемо - побачимо.

Щодо пільгових пенсій (і можливості їх приведення до загальних правил призначення пенсій) віце-прем’єр висловився по-канцелярськи незрозуміло (цитуємо): «Остаточний перегляд підходів до нарахування пенсії державних службовців і інших категорій сьогодні більш радикально вирішити недоцільно».

2. Збільшення вислуги для військових має бути «більш м’яким» - на п’ять років протягом десяти років, тобто на шість місяців за рік.

3. Також поступово планується збільшувати пенсійний вік для чоловіків-держслужбовців до 62 років: починаючи не з 2013-го, а з 2014 року і протягом чотирьох років (по шість місяців за рік).

4. До 1 січня 2016 року відтермінують норму про призначення пенсій виключно за даними персоніфікованого обліку. Хоча, за словами С.Тігіпка, «тут досить багато сьогодні зловживань».

5. Уряд погодився з тим, що виплати 10 одноразових пенсій учителям, лікарям, працівникам культури правильніше фінансувати за рахунок коштів держбюджету, а не Пенсійного фонду. Ці виплати планується поширити на медичних і педагогічних працівників центрів реабілітації та територіальних центрів, центрів адаптації звільнених із місць
позбавлення волі, центрів для бездомних громадян.

Цікаво було б дізнатися, у скільки щороку обходитимуться платникам податків такі вихідні допомоги?

6. Нарешті визначено дату впровадження другого рівня накопичувальної системи - 1 січня 2013 року. За словами віце-прем’єра, «для економіки це буде надзвичайно важливий, цікавий крок, і для людей буде цікавий крок, тому що гроші будуть належати практично їм».

Як і слід було очікувати, створення в Україні обов’язкової накопичувальної системи опинилося на периферії уваги учасників слухань. З одного боку, до 2013 року далеко. Це не 1 квітня 2011-го, з якого, ймовірно, почне діяти новий закон, а відтак - і нові правила на солідарному рівні пенсійної системи. З іншого - за результатами соціологічних досліджень, лише 4% українських громадян поінформовані про особливості функціонування другого рівня. Для більшості ж усе це інвестування, інвестиційні доходи, вибір
недержавного пенсійного фонду, адміністратори із зберігачами - порожній звук.

Якщо я розбираюся в теоретичній механіці приблизно так само, як відомий персонаж в апельсинах, мені і на думку не спаде викладати на мехматі цю дисципліну. Але є люди, які переконані: мандат і напористість із лихвою компенсують брак знань у будь-якій галузі. Вони час від часу «радують» нас заявами, які створюють у громадян хибне уявлення про майбутню пенсійну реформу.

Тільки 16 лютого, у день слухань, увагу привернули три депутатські думки, які змушують із тривогою поглянути на перспективи ухвалення пенсійного закону.

Один народний обранець ні багато ні мало заявив, що солідарна система «відійшла в минуле», і запропонував «негайно» впроваджувати накопичувальну систему. В її створенні він готовий особисто взяти участь.

Узагалі-то «негайно» - це справжнісінький популізм. Передусім людям треба було б збільшити зарплату на той відсоток, який вони будуть відраховувати на свої індивідуальні накопичувальні рахунки. І навіть це в українських умовах - завдання непросте.

Далі - більше. Неминуче постануть питання інвестування - куди, в які інструменти, під який відсоток (до відома: нині недержавні пенсійні фонди майже 45% коштів тримають у банках). А головне - як гарантувати збереження коштів і збільшення їх протягом 30-40 років, щоб люди одержали не пшик, а гідну прибавку до пенсії. Для цього потрібно, як мінімум, забезпечити щоденне визначення чистої вартості активів (простіше кажучи - коштів) на рахунку кожного вкладника. Нині таку оцінку роблять раз на місяць:
надто нестабільні ціни на українському фондовому ринку.

Можливо, депутатові невідомо, що прямих гарантій збереження коштів в українському законі немає (і вони нечасто зустрічаються у світі). Тому найкращий вихід - це забезпечити можливість щоденного онлайн-контролю вкладником своїх накопичень. Чи створено в Україні комп’ютерну систему, яка може дати одномоментний зріз стану активів по кожному вкладнику за першим же клацанням його «мишки»? З іншого боку, а чи розуміє вкладник алгоритм своїх дій? Чи усвідомлює, що від його небайдужості може залежати зростання суми на персональному накопичувальному рахунку?

І це тільки незначна частина проблем, пов’язаних із другим рівнем. Але в українських реаліях навіть їх вирішення може зайняти не рік, а роки...

Проте й відкладати впровадження другого рівня навряд чи можливо. Сприятливий час для старту, 2007 рік, ми вже згаяли (з огляду на кризу, можливо, й на щастя), і тепер перехід до другого рівня з кожним роком пов’язаний з дедалі більшими видатками для бюджету. Та коли читаєш пропозиції іншого депутата про те, як максимально знизити фінансові втрати від переходу, вже не знаєш - чи плакати, чи сміятися...

Народний обранець пропонує впроваджувати накопичувальну систему маленькими кроками, і в перший рік залучати до неї тільки 35-річних. На наступний - нову «вікову групу» і так далі, «аж до повного охоплення всього зайнятого населення». Щось на кшталт пропозиції педради школи забезпечувати в першій чверті гарячими обідами тільки 3-А клас, у другій - 3-Б...

Панове, а де математичні розрахунки, до чого таке реформування призведе через 30 років? Яким чином забезпечити ефективне інвестування таких мізерних коштів? У якій країні другий рівень запускався в такий спосіб, і чи накопичено позитивний досвід? Розрахунків не наводять, про досвід - ані слова.

Не менш цікавою видається ще одна парламентська думка. Оскільки пенсійна реформа - це проект, розрахований більш як на 20 років, а національними проектами у нас віднедавна опікується Державне агентство з інвестицій та управління національними проектами, то саме йому, а не якомусь там міністерству, має бути передано «загальне управління» реформою. І взагалі, це правильно з погляду проектного менеджменту.

А що? Це ідея! Тим більше що «міністерське» реформування справді вкрай рідко буває успішним. Отак, між іншим, між загальним управлінням проектами спорудження доступного житла, терміналів з прийому скрапленого газу, утилізації твердих відходів і підготовки до прийняття зимової Олімпіади-2022 Держагентство пенсійною реформою і покерує.

Чи є у відомстві хоч одна людина, яка досконало володіє пенсійною проблематикою, - не так важливо. Добре відомо, що зміна занять - це найкращий відпочинок. А тут відпочинок передбачається грошовий. Адже в обов’язковій накопичувальній системі «крутитиметься» жива копійка, звітувати за яку доведеться лише через 30 років...

Може, Держагентству передати, приміром, ще й функції родопомочі? Адже народження дитини теж можна розглядати як частину проекту - з поліпшення загальної демографічної ситуації в Україні. На жаль, ми спізнилися! Відомство вже займається національним проектом з будівництва 27 регіональних перинатальних центрів у 2010-2013 роках...

Усе це було б смішно, якби не було так страшно. Серйозна аналітична робота вже давно залишила стіни Верховної Ради. На загальному депутатському тлі навіть розробники не раз розкритикованого законопроекту №7455 виглядають, мов світочі законотворчої думки. Однак рішення, що зачіпає долі десятків мільйонів українців, ухвалюватимуть не вони.

Пенсійну реформу-2011 напевно запустять. Та чи буде вона оптимальною - велике питання.