Чи є наукою філософія науки?

За робочу гіпотезу він узяв припущення, що філософія - це інтелектуальна діяльність, яка у просторі думки посідає проміжне (in-between) місце між наукою і теологією. На жаль, дискусія на цю тему, вкрай важливу для самоідентифікації щонайменше академічних українських філософів, так і не розпочалася. Тверезо оцінюючи суттєву обмеженість моїх знань у безлічі різновидів діяльності, учасники якої називають себе філософами, я не наважуюся запропонувати власну відповідь на це запитання. Зауважу, проте, що такі спроби впродовж історії людства неодноразово робили численні визнані світом мислителі, завдяки яким філософія як різновид діяльності людини виокремилася з-поміж усіх інших і набула значної ваги, незалежно від ставлення основної частини суспільства як до цієї галузі знання, так і до інтелекту взагалі. Серед них такі, я би сказав, визначальні постаті, як Платон, Аристотель, І.Кант, Ґ.Геґель, Л.Вітґенштайн і М.Гайдеґер, а також такі яскраві імена як Дж. Аґамбен, А.Бадью, М.Бунґе, Ж.Делез, Ф.Ґваттарі, Х.Ортеґа-і-Ґассет.

Утім, у мене є певні міркування щодо попередньої відповіді на значно вужче запитання, винесене в назву статті. Але перед тим як сформулювати її, спробую стисло відповісти на два запитання-передумови, без яких така відповідь неможлива: "Чи є філософія науки філософією?" і "Що таке наука?".

Чи є філософія науки філософією?

Передусім філософія науки модифікує на сучасному науковому матеріалі традиційні філософські онтологічні (що і як існує) та епістемологічні (як породжується та обґрунтовується знання про те, що існує) уявлення про світ та його пізнання.

Крім того, відповідь на запитання "Чи є філософія науки філософією?" має враховувати факт розшарування філософії на багато царин (або окремих предметно орієнтованих філософій), у кожній з яких функціонує чимало напрямів, течій та шкіл. Якщо виокремлювати такі царини за типом досліджуваних ними предметних галузей, то можна сказати, що філософія науки є рівноправним і поважним членом родини, до якої входять історія філософії, онтологія, теорія пізнання, політична філософія (або філософія політики), філософія моралі (або етика), філософія права, філософія мови, філософія соціальних наук, філософія економіки, філософія історії, філософія освіти і навіть філософія філософії.

Про те, що філософія науки є філософією, свідчить не лише факт її викладання у провідних університетах світу, а й деякі персональні та інституціональні чинники. Це розробка відповідної проблематики дослідниками, котрі беззаперечно є філософами, наприклад Р.Карнапом, К.Поппером, Б.Расселом і Г.Райхенбахом. Це наявність міжнародних періодичних видань суто з філософії науки або таких, що постійно публікують статті з цієї тематики. Серед них The British Journal for the Philosophy of Science, Epistemologia, Erkenntnis, European Journal for Philosophy of Science, Foundations of Science, Knowledge Organization, Philosophy of Science, Quality and Quantity, Synthese, Zeitschrift fЯr algemeine Wissenschaftstheorie (Journal for General Philosophy of Science) та інші. Це проведення регулярних міжнародних конгресів з логіки, методології та філософії науки (Congresses of Logic, Methodology and Philosophy of Science and Technology). Це діяльність міжнародних товариств з філософії науки, прикладами яких є Philosophy of Science Association (USA) та European Philosophy of Science Association.

Отже, твердження про те, що філософія науки є філософією, досить обґрунтоване.

Що таке наука?

Відповідь на це запитання начебто тривіальна і всім відома. Проте якщо вийти за межі загальних уявлень про науку, то вона виявляється не такою простою. Насправді маємо щонайменше чотири обставини, що вказують на явне нерозуміння науки та її ролі в сучасній українській державі.

По-перше, це обивательське сприйняття науки широким загалом. Його суттю є позиція так званого пересічного платника податків, який вимагає миттєвого зиску від результатів будь-яких фундаментальних наукових досліджень.

По-друге, це неадекватне ставлення до науки керівників держави та депутатського корпусу, яке полягає у повному нехтуванні наукою як принциповим і надважливим складником національної безпеки. Фінансуючи всю вітчизняну науку на рівні одного західного університету середнього рівня, представники законодавчої та виконавчої влади вимагають від українських науковців результатів, які заслуговували б на Нобелівську премію.

По-третє, це невирішені принципові практичні питання оцінювання результатів наукової діяльності. Якби відповідь на запитання "Що таке наука?" була відомою і загальноприйнятою, не виникало б альтернативних петицій до влади представників, з одного боку, наук математичних і природничих, а з іншого - соціальних і гуманітарних. Емоційна суперечка між ними відбувається через проблему застосування світових критеріїв оцінювання пізнавальних результатів наукової діяльності представників перших двох груп до оцінювання аналогічних здобутків науковців останніх двох груп. За кількістю осіб, що підписали відповідні петиції, з великою перевагою (918:580) перемогли представники соціальних і гуманітарних наук. Вони чомусь переконані в тому, що їхні наукові результати абсолютно не цікаві відповідним світовим науковим спільнотам, і саме тому їх не оприлюднюють у відповідних провідних журналах, а отже, вони не можуть бути оцінені в рамках міжнародних критеріїв якості наукових праць.

По-четверте, це нерозв'язані кардинальні педагогічно-дидактичні проблеми викладання науки в шкільній та університетській освіті.

Про нетривіальність відповідей на запитання "Що таке наука?" свідчить безліч написаних сучасними філософами, педагогами, дидактиками, психологами та компетентними організаторами освіти (educators) книжок і статей щодо різних аспектів і функцій науки та наукового знання. Також можна послатися на багато років обговорювану проблематику сутності науки ("природи науки", англ. - nature of science, скорочено - NoS) у світовій педагогічній літературі.

Нове знання - головний науковий продукт

Для відповіді на поставлене в заголовку статті запитання, науку варто розглядати тільки як складний соціальний інститут продукування нового знання про будь-які уявні/ідеальні та матеріальні реалії. Відсутність або імітація цього процесу перетворює науку з пізнавального інструменту, який постійно вдосконалюється науковцями, на впорядковане сховище незаперечних істин, вартих шкільного та університетського вивчення в ранзі пропедевтики інших наук. Така метаморфоза трапилася з частиною теорії чисел, яку студіюють у школі під назвою "арифметика", або з диференціальним та інтегральним численням як частиною "вищої" математики, різні обсяги якої опановують студенти природничих та інженерних факультетів університетів.

За такої візії науки важливо взяти до уваги кілька чинників. Перший - існування наукового знання не у вигляді нерозчленованої субстанції, а у формі окремих взаємопідтримувальних систем знання про різні аспекти відповідних предметних галузей окремих наук. Другий - породження сучасного нового наукового знання на базі вже наявних його систем. Третій - їхні постійні трансформації та вдосконалення в результаті розв'язання з їхньою допомогою нетривіальних як внутрішніх, так і зовнішніх, переважно емпіричних/експериментальних проблем дослідження відповідних предметних галузей.

Пропонований розгляд науки робить предметною галуззю філософії науки ті формоутворення науки, з допомогою яких науковці отримують, зберігають, упорядковують і адаптують нове знання. Цими формоутвореннями і є системи наукового знання, найвищою формою яких є наукові теорії. Якщо погодитися із цим розумінням, то необхідною умовою існування філософії науки як науки є отримання нею нового метазнання про системи наукового знання. Але для цього в ній мають бути побудовані та розвиватися власні системи метазнання. Своєю чергою вони повинні мати такі самі за формою і функцією складники, як і решта систем наукового знання. Інша річ, що зміст цих складників визначається різними предметними галузями науки та філософії науки.

Філософія науки як одна з метанаук про науку

Таке бачення науки трансформує філософію науки з сукупності, як правило, слушних і дотепних міркувань учених про науку і/або перекладів філософськими мовами загального змісту наукових знаньв одну з метанаук про науку, як-от у науку про системи наукового знання, їхні складники, види та процеси виникнення, обґрунтування й розвитку. Решта метанаук (історія науки, соціологія науки, економіка науки, психологія науки, етика науки, педагогіка науки, наука про організацію та управління наукою, аксіологія науки, наукометрика тощо) досліджують ті сторони або виміри науки, які є передумовами і чинниками продукування нового знання. Ці метанауки мають сенс лише тоді, коли є наука, яка виробляє нове знання. До речі, кількість оприлюднених публікацій не є показником наукової результативності їхнього автора, якщо вони не містять нового знання, визнаного відповідною фаховою, бажано світовою, спільнотою.

Природно, щоб на ґрунті отриманого філософією науки метазнання про продуктивні системи наукового знання інші метанауки досліджували організаційні, кадрові, педагогічні, економічні, фінансові, психологічні, моральні, аксіологічні умови буття науки і розробляли конкретні пропозиції щодо вдосконалення функціонування науки як соціального інституту з породження нового знання. Зауважимо, що новизна наукового знання є його досить "швидкопсувною" та релятивною відносно наявних систем знання ознакою. Це завжди змушує науковців прагнути отримувати майбутні нові знання, спираючись на системи знання, які були новими в минулому.

Таким чином, філософія науки розробляє для інших метанаук необхідні концептуальні засади і рамки як своєрідні окуляри, крізь які ці метанауки здійснюватимуть аналіз досліджуваних ними аспектів науки та наукового знання.

У літературі іноді подибуємо надто широке тлумачення предметної галузі філософії науки, яке включає до неї майже всі сторони науки та її функціонування в суспільстві. Такого погляду дотримується один з найбільш цитованих українських гуманітаріїв, відомий філософ, професор, доктор філософських наук Валентин Лук'янець. У Філософському енциклопедичному словнику (Абрис, 2002, с. 679) він стверджує, що "філософія науки - галузь філософії, що досліджує феномен науки в історичному розгортанні всіх його соціокультурних вимірів". Таке тлумачення або не враховує реального, хоча й нечіткого розподілу праці між метанауками, або пропонує розуміти філософію науки як суперметанауку, що об'єднує всі інші метанауки про науку. Ні перша, ні друга інтерпретації не відповідають реальній історії та сучасному стану філософії науки й відсутні в сучасних енциклопедичних джерелах з філософії науки.

Ознаки філософії науки як науки

Якщо притаманні науці ознаки наявні й у філософії науки, то її цілком вірогідно можна вважати наукою.

Справді, як і будь-яка наука, філософія науки має свою більш-менш визначену предметну галузь, яку було схарактеризовано вище.

Як і будь-яка наука, філософія науки вивчає й аналізує свою предметну галузь крізь призму її метасистем, тобто систем метазнання про системи наукового знання. У літературі запропоновано багато таких метасистем: від змістових та культурно-історичних до логічних і суто математичних. Цей факт уможливлює класифікацію напрямів філософії науки. У першому наближенні можна виокремити змістово-концептуальний (знання як система понять), пропозиційний або стандартний (знання як система тверджень), логістичний (знання як формальна система), інструменталістський, або операціоналістський (знання як система операцій з конструктами), еротетичний або інтеррогативний (знання як система питань та відповідей на них), семантичний (знання як мовна система), структуралістський (система знання як система абстрактних моделей відповідної предметної галузі), структурно-номінативний (знання як статична полісистема) та модифікований структурно-номінативний (знання як динамічна полісистема з породження нового знання) напрями філософії науки.

Будь-яка наука висуває нетривіальні, доступні емпіричній перевірці твердження про її предметну галузь. Модифікована структурно-номінативна філософія науки пропонує та обґрунтовує головні положення про системи наукового знання.

У будь-якій системі наукового знання є сенс виділити її узгоджені підсистеми:

1) онтичну (вихідні уявлення про незаперечні атрибути реалій з предметної галузі відповідної системи знання);

2) називну (назви реалій з предметної галузі системи знання та складників самої системи);

3) мовну (система мов, яку використовує система знання);

4) логістичну (засоби впорядкування підсистем системи знання);

5) номічну (закони, аксіоми, постулати, які представляють у системі знання закономірності та регулярності її предметної галузі, а також принципи самої системи);

6) модельну (абстрактні моделі предметної галузі);

7) репрезентативну (моделі, які мають прообразами реалії з предметної галузі);

8) проблемну/інтеррогативну/еротетичну (проблеми, питання, завдання, які формулюються та вирішуються системою знання);

9) операційну (дії зі складниками та структурами системи знання);

10) процедурну (правила виконання дій у системі знання);

11) оцінну, або аксіологічну (оцінювання складників, структур, підсистем та системи в цілому);

12) гіпотетичну (припущення системи знання);

13) евристичну (корисні, але не строгі міркування у межах системи знання);

14) апроксимаційну (система наближень системи знання);

15) сполучну (система зв'язків підсистем і їхніх складників).

Підсистеми, їхні рівні, елементи та структури є взаємозалежними. Як правило, нетривіальна зміна будь-якого складника системи знання спричиняє закономірні зміни інших складників. Прикладами результатів таких змін є модельно-проблемні та проблемні ланцюжки. Перші породжуються переформулюванням наявних проблем у термінах нових моделей, другі - розв'язанням наявної проблеми, яке зазвичай призводить до формулювання нових проблем.

Підсистеми системи наукового знання мають типову універсальну ієрархічну багаторівневу побудову та об'єднують, уточнюють і розвивають розроблювані іншими напрямами сучасної філософії науки часткові уявлення про системи наукового знання.

Реальні системи наукового знання відрізняються ступенем розвитку їхніх підсистем та усвідомленням науковцями цих підсистем.

Як і будь-яка наука, філософія науки, ґрунтуючись на моделях статичних структур систем наукового знання, намагається розглядати динаміку і розвиток систем наукового знання. Зокрема, в ній звертається увага на важливість узгодження підсистем окремої системи наукового знання. До речі, один з малодосліджених шляхів розвитку системи знання полягає в усуненні неузгодженості її підсистем.

Різні варіанти розвитку системи наукового знання відбуваються шляхом різнопланових взаємозалежних трансформацій її підсистем, рівнів, структур та складників. Тригером для розвитку може слугувати зміна будь-якого складника системи знання. Таким чином, будь-яка система наукового знання є динамічною полісистемою.

Як і будь-яка наука, філософія науки перевіряє ці та інші свої припущення "емпіричним" аналізом тих систем наукового знання, які раніше не потрапляли до її поля зору.

Як і будь-яка наука, філософія науки прогнозує напрямки структурного піднесення щонайменше систем наукового знання, що перебувають на початкових етапах розвитку.

Як і будь-яка наука, філософія науки є суб'єктом уточнення, зокрема математизації та змін, тобто із часом змінюються як її системи метазнання про наукове знання, так і уявлення про її предметну галузь.

Тією мірою, якою філософія науки відповідає переліченим ознакам, її можна вважати наукою.

У певному сенсі майже всі вищевказані напрями філософії науки є науками з різними ступенями повноти відтворювання систем наукового знання. На тлі цих варіантів структурно-номінативна філософія науки та її модифікована версія вирізняються, по-перше, повнішим включенням до систем наукового знання форм його диференціації, по-друге, встановленням між ними зв'язків, завдяки яким вони створюють систему знання, здатну продукувати нове знання, і, по-третє, синтезом у межах однієї системи знання різних форм його диференціації,що природно сприяє її дефрагментованому розумінню, за яким кожний її окремий складник перебуває на "своєму" місці в необхідних зв'язках з іншими складниками. Модифікована версія йде далі свого початкового варіанта в процесі виокремлення більшої кількості підсистем, детальнішого "мікроскопічного" розгляду як складу підсистем, так і їхніх трансформацій, тобто відкриває перспективи послідовного вивчення динаміки систем наукового знання.