Не хочу, щоб твої сини воювали з моїми - Соціум - dt.ua

"Не хочу, щоб твої сини воювали з моїми"

28 березня, 2014, 17:50 Роздрукувати Випуск №11, 28 березня-4 квітня

Вибрані місця із листування  з російськими друзями

Прірва розверзлася не вздовж українсько-російського кордону. Вона пролягла між людьми, часто дуже близькими. Точніше, у їхніх головах. Або по головах… Близькість братів і сестер, батьків і дітей, які опинилися по різні боки цієї прірви, змінилася на нерозуміння й навіть ворожнечу. Такі наслідки інформаційної війни між Росією та Україною, яка почалася задовго до подій у Криму і яку Україна програла геть чисто. Тому що не воювала.

З моєю однокурсницею Лідою ми не просто друзі — у нас спорідненість душ. Ми мали йти по житті разом, але я не сказав тоді "давай одружимося". Проявив слабкодухість через свою юність, і наші долі розійшлися. Вона в Ульяновську, я в Житомирі. Але навіть спілкування в соцмережі дозволяло не просто розуміти — відчувати одне одного.

І раптом між нами розверзлася прірва. Боюся, нездоланна. Це сталося одночасно з початком подій на київському Майдані. Динаміку утворення прірви можна побачити з наведеного нижче діалогу. Він вівся протягом кількох днів, точніше — ночей. 

— Привіт, Вітю! …Ми тут, в Ульяновську, українські програми дивимося. Х-Фактор я весь передивилася. Женя Литвинкович вразив. Програму "Орел&решка" у мене в сім'ї люблять усі.

— Ми теж дивимося з Юлькою "Орел&решка". Особливо ті програми, в яких бере участь самородок із Хмельницького Леся Нікітюк.

— Так, вона молодець. І чого її прибрали? А ти чому не спиш?

— Зараз піду. А ти?

— Я читаю.

— Спи вже…

Через кілька днів:

— Лід, привіт! Я зараз мусив пояснювати знайомій з Ташкента, що в нас екстремісти на пару з ультранаціоналістами не бігають вулицями і не їдять москалів. Уяви: вона пропонувала нашій сім'ї притулок через "різанину між росіянами й українцями". По-моєму, не вірить, що різанини немає, хоча я намагався переконати. 

— А я своїм українцям написала, щоб швидше приїжджали в гості, доки візовий режим не запровадили.

— Прочитай статтю "IN RE" в "ДТ". Сподіваюся, автор зумів передати не тільки концептуально, а й емоційно, що відбувалося і відбувається. 

— Зрозуміло, що природне бажання кращого життя вивело людей на Майдан. Але їх довірливістю скористалися і продовжують користатися. Тепер уже ті, хто хоче війни. Що випливає з тексту. Знову хтось загрібатиме жар чужими руками. 

Мілітаристські, націоналістичні цілі прикривають красивою обгорткою. Страшно, Вітя!!! Не бачиш хіба, що сценарій арабських революцій розігрується на догоду комусь? Росія причому тут? Україна понад 20 років — суверенна держава. Що з Росією воювати, закликаючи на допомогу ЄС і НАТО?

Ніколи не вважала, що українці — це люди іншої національності. Вважала, що єдиний народ. А виявляється...

Дуже болісно переживаю ситуацію. Вибач, більше не писатиму на цю тему. Не хочу, щоб твої сини воювали з моїми. 

— Тебе не дивує той факт, що весь Захід від Росії відвернувся?

Що стосується національності. По суті, в Україні поняття "національність", такого, як у Росії або Узбекистані, не існує. І на Майдані не стояли виключно українці. Тут національна приналежність на другому плані і немає етнічного кордону між людьми. А Росія грає абхазький сценарій. Ось причому тут Росія. Точніше — її правитель Путін. І це вкрай підло.

— Вітю, ти доросла людина! Сценарій абхазький написаний не в Росії, так само, як і не в Україні. Убиваєш мене. У нас кажуть, що вже Яценюк віз золото скіфів.

— Це смішно. 

— Повір, мені не смішно. Набридло, що всі з України попрікають радянськими часами, Сталіним і путінським промиванням мізків. Не дивилася ніяких передаі, а тепер буду. Щоб знати, про що йдеться. Моя рідня з України думає інакше, ніж ти. І невістка з Риги, вона родом із Західної України, вважає, що Україну так само обдурять, як і Прибалтику. Каже, що в Україні дуже зомбовані. 

— І все ж таки ти далека від наших реалій, а тому нам важко зрозуміти одне одного. Це ніби впала вавилонська вежа. Мова зовсім не про негайне входження в ЄС, а про формат подальшого розвитку. Україну перетворювали на маріонеткову державу: царьок Янукович, а навколо — деградація всіх державних інститутів. Це вкрай мерзотно, і соціальний вибух був абсолютно закономірним. А ось як далі піде, не знає ніхто. Але всеосяжної корупції вже не буде. Не буде й будівництва "бантустану" у складі Росії. Зараз Путін постійно розхитуватиме Україну, користуючись найменшим прорахунком української влади. А їх предосить. Проте Україна буде разом з Росією, тільки якщо та її завоює. А в найближчій перспективі і росіяни, і українці відчують на собі всі переваги конфронтації. Тобто страждати будемо ми, звичайні люди. 

— Уже страждаємо. Навіщо завойовувати Україну? У нас своїх проблем вище даху. Немає планів створити Союз, а тільки щоб не ворожі сусідні держави, щоб без націленої зброї. Що заважало й заважає Україні розбудовуватися самостійно? До виборів залишалося всього нічого… Усе б вирішилося мирно. Але, очевидно, комусь знадобилася пожежа. Що страждаємо, це точно! Ліки п'ю постійно. Прокидатися вранці нудотно з тяжкими думками: а що там? Хочеться, щоб були мир і весна. Люблю Україну. Не хочу сашків білих із коричневим підшерстям. Вітю, я особисто завжди голосувала проти Путіна, а тепер заповажала. Він не збирає землі руські. Він просто росіянин. 

Прочитавши останню фразу, я зрозумів, що дуже довго не зможу спілкуватися з Лідою — спорідненість душ померла… Судячи з розмов навколо мене, дуже багато українців не можуть спілкуватися зі своїми близькими, які живуть у Росії та її сателітах. Так, недавно моя кузина, з якою ми живемо в одному місті, послала в телефонній розмові свого єдиноутробного брата-москвича… "до Путіна" і кинула трубку. А потім довго плакала й казала: "Дайте мені пістолет, покажіть, куди натискати, і я без страху й жалю вб'ю Путіна! Він позбавив мене брата". 

Донедавна ми майже не помічали, що жили зі своєю російською ріднею в різних країнах: слухали одні й ті самі пісні, обговорювали одні й ті самі фільми, святкували одні й ті самі свята. Ми жили в єдиному культурному просторі, грілися разом під кримським сонцем і, взагалі-то, були носіями однієї ідеології (або, швидше, її відсутності). І раптом — ж-жах по наших головах… І обрубали одним махом тонкі невидимі зв'язки між людьми. Ми перестали розуміти одне одного, зате стало цілком очевидно, що історія про Вавилонську вежу — зовсім не красива біблійна легенда, а чиста правда. 

А ось що написав мені мій брат Ільдар, який трудиться у США на науковій ниві:

— Вітько, можеш привітати мене: я нарешті став "бандерівцем". Починаю розуміти, що відбувалося, відбувається й відбудеться. Жах-жах-жах. Але потрібно це пережити. Крим на певний час ми втратили, зате свою країну знайшли. Тримайтеся там. А якщо дійде до найгіршого, приїду і буду партизанити в наших лісах.

На цьому, мабуть, і закінчу свою нотатку . Думаю, практично в кожного читача є що додати до моїх "вибраних місць". Є втрачені друзі і втрачені російські родичі. А це ж страшніше, ніж територіальні втрати. Це — по-живому. Це — боляче.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №1277, 11 січня-17 січня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво